Школа життя

Любив я інженерну графіку. І вона, як не дивно, відповідала мені взаємністю.

Щедро обдаровувала то шматком хліба, у вигляді ситного, майже домашнього вечері за вычерченную кому з дівчат аксонометрию, хорошим, добрим вечором у світлому та затишному креслярському залі, тиша якого стає ще глибше, після того як поступово завмирає і ховається десь за теплої батареєю центрального опалення деренчання скла, потревоженного у віконній рамі поривом неуцтва на вулиці вітру. Та так здорово, що ще нескоро туди, де темінь по-зимовому непроглядний вечора трохи підсвічена розмитими в морозному повітрі фонарными відблисками.

Не-ет! Ще не скоро. Тільки-тільки креслярську рамку завершив. Поки і не прикидав навіть, де і як той розріз робити.

А ось мого нерозлучного друга, Вітьку, інженерна графіка не любила. Креслення і розгорнути не встигне, як старий Тиммиев вже розмалює йому весь ватман своїми чорнилом.

- Ось. Ось тут ще. І-іі... Тут. Як наносяться на креслення розмірні числа? З якого боку розмічувальної стрілки вони ставляться? Як задається розмір між суміжними елементами деталі?

І, не чекаючи відповіді, ручкою:

- Ось так. Ось так він, шановний, і наноситься, і задається...

А поки, пурхаючи по листу, ручка розмальовує синім весь креслення, визначаючи його майбутню постійну прописку виключно на дні якого найближчого сміттєвого пластикового відра або урни, стій і мовчи тихенько, не перемикаючи увагу старого на свою особистість, настільки ганебно мало яка розбирається в численних ГОСТах Єдиної системи конструкторської документації. Якщо взагалі яка розбирається... Тому, що переконати тебе в зворотному - ну, хвилинна справа просто.

- Що? Випадковість, молодий чоловік, говорите? Читали ГОСТ? Знаєте? ГОСТ, Віктор, світло... Е-ее... Як? ГОСТ, Віктор, світло, Палич, не читати... Вивчати його треба. А ви, мабуть, справді читали. Та й то - не оч-чень уважно! Ви подивіться. За одним розмірами тільки у вас... Разів. Два... П'ять... П'ять помилок. І що?

А те, шановний, що ми з вами тільки по одному ГОСТУ п'ять помилок нарахували. П'ять! І ви ще намагаєтесь щось сказати про те, що читали? ГОСТ, молодий чоловік, не детектива яка, його на сон грядущий - не треба. А ось вивчи-ить...

Всі зрозуміли? Ну, а раз зрозуміли, то звертайте. Виправлений креслення через тиждень принесете. Покажете. І по ГОСТу нанесення граничних розмірів і відхилень - будьте готові!

Тому коли здали підсумковий іспит з предмету, було зрозуміло, хто з тієї графіку зітхав з жалем, а хто і з непідробною радістю:

- Фу-уу... Зда-ал!

І заліковку - вгору. Під саму стелю.

Хто ж тоді знав, що рано... Рано ще радіти! Вже після захисту диплома відгукнулася Вітьці інженерна графіка.

* * *

Щоб диплом на руки отримати, спочатку треба було підписати обхідний лист. На різних кафедрах, в бібліотеці, на речовому складі. І обхідною папірці переконати кадровика, який завідував видачею заповітних кірочок, що за час навчання ти нікому нічого не заборгував.

Яке не заборгував? На речовий склад приходиш:

- Ось. Штампик б...

- Ша-а-ас... Подивимося, подивимося...

І особисту картку здачі-видачі - із спеціального ящички:

- Так, так... Наволочка, рушник, простирадло, підодіяльник, подушка. А ковдру? Верблюже ковдру де?

- Ось. Яке отримував, таке і будинок. Яке ще верблюже? Так вони хоч були у вас, на складі?

Добре, вечорниці знайомі на складі. Поставили штамп, побежа-ал далі...

* * *

- Віть, че такий смурний?

- А-аа! - і рукою, безвихідно так, зверху - вниз...

- Добре, не панікуй завчасно. Давай, розповідай. Що там ще?

- Да-аа... Я, виявляється, в креслярському залі ще з другого курсу сіру деталь №2 має.

- Сіру? Це що, друга контрольна? По розрізах і перетинах?

- Вона сама...

- А точно - повинен? Може, переплутали?

- Та ні. Номер два - моє. Деталі ж на контрольну з порядковим номером у викладацькому журналі видавали. А я - як раз другим за списком підгрупи йшов.

- Як же ти? Загубив, чи що?

- Та ні. Як втратив? Деталь ж у креслярський зал під заставу студентського видавали. Не здав би її на навчальний склад, так би й ходив без нього. А він - ось, рідненький! Бачиш?

- Та бачу, бачу! І як тоді?

- Дуже навіть просто. Швидше за все, я вже закінчував креслити, а хтось з наших, може, навіть з іншої групи, підійшов без студентського. Не бігти ж за ним, цим квитком, в общагу. Я-то, ось він, йду вже. Свою деталь здав, нову, для кого-то, отримав. Піди, згадай тепер, майже через чотири роки, для кого...

Людина отчертил своє, здав зразок, йому ту, другу деталь, що під іншим номером, викреслили, студентський мій віддали. А через нього, він і до мене повернувся.

Закінчував креслити цей, невспоминаемый, видно, вже до закриття. Вечірниця, що деталь нещасливу, сіру №2, мені видавала, на заняття свої поспішала, боялася запізнитися. У поспіху і забула її з журналу видачі викреслити. А зараз, піди, знайди її... Вечерницу ту. Може, роки два, як уже й закінчила.

Робити-то що? Невже, без цієї сірої деталі, диплом не видадуть? Ну-у... Труба-а!

- Гаразд, Віть, не гоношись. Пішли в другий корпус. Перекусимо в їдальні. Що на голодний шлунок? Руку підняти, почухати ріпу, і то - важко... Перекусимо та з новими силами прикинемо, перець до носа, що робити. Ну, і подуспокоишься чуйний. Холодна голова, вона завжди луч-че тямить...

- А-аа... Пішли!

* * *

- Ві-ить... А це що за купа біля будівлі котельні?

- Так металобрухт. Він тут не перший рік лежить. Піонери, мабуть, зібрали, а здати - не встигли. В комсомол невчасно їх прийняли.

- Постій, постій. Почекає шніцель хлібний з пюре. Сходь, подивимося, що це за брухт.

* * *

- Ха! Дивись який чугуний! А ось... Вентиль в зборі. І як раз - майже на чверть скол по ньому йде.

- І що з того?

- Деталь №2. Розрізи та перерізи. Вітя-а!! Вона ж повинна бути саме така - зі сколом, щоб ти внутрішнє пристрій збірної деталі уявляв. Як і де ти переріз будеш проводити, якщо і сам не знаєш: а що там, всередині? Ну! Чим тобі не деталь №2?!

- «Сіра». Се-ра-я деталь! А ця ржавулина... Та ти тільки подивися на неї!

- Вітя... А ремонт, що кожен рік у гуртожитку йде? У коменданта що, фарби в запасі немає? Ой... Не сміши мене так більше! Нам і потрібно. Півсклянки чорної і білил саму граммульку.

- А іржу зчистити перед фарбуванням? Вона ж тут за багато літа... І чим? Знову - у коменданта?

- Заспокойся. Ти що, на виставку досягнень народного господарства деталь цю пропонуєш? Прямо по іржі - пензликом. Пішли назад. Беремо фарбу, розводимо. Фарбуємо сірим. Поки пообідаємо, - підсохне. Повертаємося з столовки, залишками білил малюєш «двійку» і тягнеш, весь такий щасливий, свою «сіру деталь № 2» в чертежку.

Всі. Вважай, потрібний штамп у обходнике вже стоїть.

- Не-її...

- Ну, що ще?!

- Не-її, за годину обіду олійна фарба не висохне.

- Ну, і?.. Завтра з ранку віднесеш. Ти на білизняному складі був? А в бібліотеці? Ось ними і займешся після обіду!


Новіші інформаційні сюжети: