Ігри на пам'ять
Пам'ять— форма психічного відображення, яка полягає в закріпленні, збереженні та наступному відтворенні минулого досвіду. Пам'ять пов'язує минуле суб'єкта з його теперішнім та майбутнім і є важливою пізнавальною функцією, що лежить в основі розвитку та навчання.
Основними процесами пам'яті є: запам'ятовування, збереження та відтворення інформації. В основі класифікації видів пам'яті лежить залежність її характеристик від особливостей запам'ятовування та відтворення. Так, за характером психічної активності, що домінує в діяльності, розрізняють рухову, емоційну, образну (зорову, слухову, тактильну, смакову, нюхову, ейдетичну тощо) та словесно-логічну. За характером цілей діяльності — мимовільну та довільну; за тривалістю закріплення та збереження інформації — короткочасну, довготривалу та оперативну.
Пам'ять у людей проявляється по-різному, відрізняється змістом і обсягом зафіксованої інформації, силою пам'яті, швидкістю запам'ятовування та відтворення, міцністю збереження, точністю відтворення тощо, Індивідуальні відмінності пам'яті проявляються також і в тому, на який вид уявлень спирається людина під час запам'ятовування. Розрізняють зоровий, слуховий, руховий (моторний) і змішаний (слухо-моторний, зорово-руховий, зорово-слуховий) типи пам'яті. Частіше всього трапляється змішаний тип.
Згадані типи мають те спільне, що всі вони стосуються образних об'єктів (зорових, слухових, рухових). Їхня основна риса — чуттєва конкретність. Однак вони втрачають своє значення, коли перед учнем постає завдання на запам'ятовування і відтворення смислів, понять. Сучасні ефективні ейдотехнічні методи розвитку пам'яті дають змогу компенсувати цей дефіцит, перевести абстрактне в більш конкретне. Переважна більшість наших систематичних знань виникає внаслідок спеціальної діяльності, мета якої — запам'ятати відповідний матеріал. Така діяльність, спрямована на запам'ятовування і відтворення інформації, називається мнемічною діяльністю. Основою її є мнемічні здібності, що базуються на силі і рухливості нервових процесів у корі головного мозку, У процесі мнемічної діяльності в людини виробляються певні вміння і навички, які через відповідні тренувальні вправи можуть удосконалюватися. Цим забезпечується ефективний розвиток пам'яті.
У підлітковому віці відбуваються важливі процеси, пов'язані з перебудовоюпам'яті. Активно починає розвиватися логічна пам'ять, яка швидко досягає такого рівня, що дитина переходить до переважного використання цього виду пам'яті, а також довільної та опосередкованої пам'яті. Бурхливим єй розвитоклогічної пам'яті, частіше її використання призводить до уповільнення розвитку механічної пам'яті, внаслідок чого у підлітків виникають проблеми з пам'яттю. Скарги на погану пам'ять у цьому віці трапляються набагато частіше, ніжу молодших школярів. Пояснюється це тим, що в середніх класах зростає кількість нових навчальних дисциплін і, відповідно, значно зростає обсяг інформації, яку необхідно запам'ятати, зокрема й механічно. Поряд із цим у підлітків з'являється інтерес до способів удосконалення процесів пам'яті.
Людський організм у цілому, мозок та психіка зокрема, ще достатньо не вивчені. Проте відомо, що для відтворення сприйнятої інформації робота мозку є головною. Саме мозок дає змогу класифікувати, зберігати, знаходити й відтворювати сприйняту інформацію. Пам'ять, таким чином, є функцією мозку й може бути розвинена шляхом тренувань. Тому доцільним є викладення теоретичних засад ейдетизму та ейдотехніки як одного з методів розвитку людської пам' яті.
Ейдетизм (від гр. «ейдос» — образ) — здатність деяких індивідів (ейдетиків) до збереження і відтворення надзвичайно живого й детального образу раніше сприйнятих предметів і явищ. Насамперед це стосується візуальних образів.
Наукове вивчення цього людського феномену почалося зовсім недавно — на початку XX століття. В 1907 р. австрійський лікар В.Урбанчіч звернув увагу на здібність дітей з обмеженим слухом утримувати в пам'яті образи предметів протягом кількох днів. Ці діти описували на наступний день показані їм картинки настільки детально, ніби продовжували бачити їх перед собою. Урбанчіч не пов'язав цей факт із резервними можливостями пам'яті, а вважав за патологію, оскільки досліджував хворих дітей. Він назвав це явище «суб'єктивно-оптичним наглядним образом».
У 1911 р. вивченням цього явища зайнявся німецький професор Ерік Йєнш (1883—1940) разом зі своїми однодумцями в Марбурзькому психологічному інституті. Саме Йєншу належить авторство термінів «ейдетизм» та «ейдетика». На основі проведених за 15 років експериментів Е.Йєнш та його співробітники довели психічну реальність ейдетичних явищ.
Згідно з їх тлумаченням, ейдетичний образ займає проміжне місце між відчуттям та уявленням. Так, з одного боку, він близький до післяобразів, тобто інерція здорового подразника (поглянув на лампочку, заплющив очі — а в очах стоять відблиски); з іншого — ейдетичний образ близький до образу уявлень (може довільно викликатись унаслідок відтворюючої уяви як образ минулого, але надзвичайно яскраво і детально). Марбурзькою школою було встановлено, що ейдетичні образи мають полімодальну природу, тобто існує не тільки візуальний, а й слуховий, тактильний, смаковий, нюховий ейдетизм (у побуті: м'який колір, крикливий колір).
Е.Йєнш дійшов висновку, що ейдетизм являє собою закономірну стадію нормального дитячого розвитку. Пік ейдетизму — це підлітковий вік — 11—16 років. Тобто, від народження всі люди тією чи іншою мірою — ейдетики. Але в процесі навчання і виховання дерез відхід від наочності 6 домінування абстрактного, логічного відбувається прогрес лівої півкулі мозку і регрес правої півкулі, у якій локалізований центр образного мислення. Унаслідок цього ми позбавляємося цього дару — ейдетизму. Мар-бурзькою школою були встановлені також наступні факти:
1) відсоток ейдетиків залежав від їх географічного місця проживання: вплив Са і К у воді та їжі збільшує цей відсоток. Це пов'язано з діяльністю залоз внутрішньої секреції і, в першу чергу, щитовидної;
2) відсоток ейдетиків більший у допоміжних школах, де більше використовується наочний навчальний матеріал;
3) була встановлена позитивна кореляція між ейдетизмом та високим ителектом;
4) серед дітей у Середній Європі частка виражених ейдетиків скла-дає40%.
У СРСР ейдетизм вважали «шкідливою теорією». Це було викликано тим, що свого часу Е.Йєнш на основі ейдетизму розробив учення про конституційні типи людини, що лягло в основу фашистської типології особистості.
З іншого боку, великий інтерес до робіт Марбурзької школи проявив Виготський, який високо цінував розробки Е.Йєнша. У своїй лабораторії в Психологічному інституті в Москві він повторив експерименти Е.Йєнша і повністю погодився з тими висновками, яких дійшла Марбурзька школа.
У своїй роботі «Педологія підлітка» Виготський робить важливийвисновок щодо ейдетизму. На його думку, в ейдетичних образах у нерозчленованому вигляді закладено зародки трьох самостійних майбутніх функцій: пам'яті, уяви та мислення. Із закінченням дитячого віку ейдетичні здібності поступово зникають, але не безслідно. Вони виступають як наочна основа уяви. Практика показує, що ейдетична пам'ять — не таке вже й рідкісне явище і для дорослих. Особливо вона характерна для людей з правосторонньою асиметрією мозку. Вона непогано розвинута у художників, музикантів, письменників. Але це не обов'язково. Даний тип пам'яті нескладно тренувати й розвивати. Результат: збільшення обсягу пам'яті, полегшення відтворення інформації.
До появи книги Лурії «Маленька книжка про велику пам'ять» усі прийоми тренування пам'яті називалися «мнемотехнікою». Вони базувалися на вербально-логічному мисленні. Лурія вперше вводить поняття «еулі головногого мозку.
Основним і найбільш радикальним засобом виходу з такого становища є докорінна зміна змісту і методів навчання, їх спеціальна орієнтація на розвиток у дітей здібностей до творчості.
Одним із доступних у масовому масштабі способів зміни описаної ситуації є цілеспрямований розвиток уяви дітей під час спеціально організованого в школі (або за її межами) ігрового тренінгу уяви.