Інтерактивні принципи й підходи. Лінійні рівняння з однією змінною.

ЗМІСТ

1. Нові цілі й цінності в освіті 

2. Інтерактивні методи навчання! За і проти. 

3. Інтерактивні принципи й підходи до організації навчально-пізнавальної  діяльності учнів: теоретичні основи й практика 

4. Розробка уроків з теми: „Лінійні рівняння з однією змінною”  з використанням інтерактивних технологій 

5. Презинтація теми: „Лінійні рівняння з однією змінною”  з використанням інтерактивних технологій (електронні носії)  

Нові цілі й цінності в освіті.

Інтерактивні принципи і підходи до організації навчально-пізнавальної діяльності учнів: теоретичні основи й практика.

Процес навчання — це не автоматичне «вкладання» навчального мате­ріалу в голову учня. Цей процес потребує напруженої розумової праці, власної активності дитини в ньому. 

Пояснення і демонстрація самі по собі ніколи не дають справжніх стійких знань. Цього можна досягти лише за допомогою інтерактивного навчання.

Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що вчитель орга­нізує пізнавально-навчальну діяльність учня таким чином, що він само­стійно розв'язує певні ситуації, проблеми, спираючись на свої потенційні можливості і вже набуті знання у процесі взаємодії «учень — інформація», «учень - ситуація», «учень - знання», «учень - проблема», «учень — учень», «учень — група» тощо.

Слід підкреслити, що основні функції інтерактивного навчання — пі­знавально-навчальна і корекційна -  рівнозначущі. Орієнтація на одну з них або зменшення питомої ваги тієї чи іншої приводить до знеціню­вання цього методу і викликає розчарування в учителів, так як не дає очікуваних результатів. Важливим є і те, що захопленість формою без дот­римання дидактичних умов реалізації методу теж не дає результати?. 

Сутність пізнавально-навчальної функції полягає у вихованні схиль­ностей до роздумів. Це риса характеру, яка проявляється перш за все, коли завдання потребує не миттєвої (вивченої) відповіді на задане питан­ня,— інтерактивне завдання потребує зібратися з думками, перш ніж відповідати. По-друге, завдання повинно спонукати учня звертатися до різних джерел інформації під час пошуку відповіді на питання. І по-третє, формування відповіді потребує висловлення не тільки своєї думки (я так думаю) а й аргументації її (чому я так думаю). 

Беручи за основу саму сутність «ін» — «звернення до себе», в інтер­активному навчанні важливішим виступає метод педагогічного впливу (супроводу) на пізнавально-навчальну діяльність дитини, за рахунок зав­дань, що потребують власних зусиль, самостійної діяльності, а не форма. У методі основним постає характер завдань, а формою лише визначаються зовнішні прояви спілкування, висловлення досягнутого, можливості гру­пового, колективного обговорення створеного продукту, сформованої думки, доведення точки зору тощо. 

Залежно від  охопленості  учнів, усі інтерактивні технології навчання поділяють на такі групи:

1.  парну (робота учня в парі з учнем, учителем тощо);
2. групову або кооперативну (усі учні активно навчають один одного);
3.  індивідуальну (самостійну) роботу учня.

4.  фронтальну (учитель навчає одночасно групу учнів або увесь клас);

 Нові цілі і цінності в освіті.

 Життя — це постійна напружена діяльність, а в сучасному суспільстві це ще й постійне уміння, немає учення — немає життя.

 Життя вимагає від особистості самостійного й відповідального пошуку його сенсу через індивідуальні способи існування, і освіта в цьому плані відіграє досить важливу роль. Яка освіта сьогодні вважається якісною?

Якість освіти — питання складне й багатогранне, як багатогранний і сам освітній процес, з якого і складається якісна освіта.

Сьогодні ми все частіше визначаємо, що навчальний процес не є про­цесом підготовки школяра до життя, він не є «додатком» до нього — теорія освітнього процесу повинна відбивати теорію життя, тільки за та­ких умов освіта стає якісною.

Продовжуючи працювати так, як працювали раніше, ми не в змозі достатньо якісно виконувати головне завдання освіти — давати таку осві­ту, яка б дозволяла випускнику адекватно, природно сприймати дійсність, не виживати в суспільстві, а жити гідним життям, реалізовувати свої здіб­ності. Сьогодні важливим стає не стільки те, що випускник знає і навіть вміє застосовувати в лабораторних умовах, а те, як він володіє прийомами пізнання світу, здібностями і вміннями здобувати нові знання та викори­стовувати їх як засіб існування в суспільстві.

Традиційно навчальний процес зорієнтований на здобуття, в кращому випадку, творче засвоєння суми знань тими, хто навчається, — ці вимоги задовольняли суспільство минулого.

Динамічне нарощення, швидка зміна знань, технологій, інформації зумовлює таке: разом із засвоєнням базових знань перед сучасною освітою дедалі більше постає завдання навчити вчитися, виробити потребу в на­вчанні упродовж усього життя.

У сучасних умовах активізується ще одна функція навчального проце­су - навчити людину використовувати здобуті знання у своїй практичній, професійній, громадській діяльності, побуті та ін. Маємо позбутися фор­мального підходу в навчанні, головне завдання — перетворити пізнаваль­но-навчальну діяльність на органічне засвоєння знань як методологічну базу, основу діяльності людини в різних сферах життя.

Одним словом, щоб освіта стала якісною для нинішнього століття, треба сповна усвідомити сутність змін, що привносить новий час, та їх вплив на завдання освіти. Цього можна досягти лише за суттєвої перебу­дови всього освітнього процесу.

Нові вимоги до освіти зумовлюють і нове визначення її якості. Мова йде про зміни, що відбулися останнім часом у соціальному середовищі.

Інтерактивні методи навчання. За і проти.

 «Пасивна модель» — термін умовний, оскільки будь-який спосіб навчання обов'язково пе­редбачає певний рівень пізна­вальної активності учнів. У на­шому випадку — низький рівень активності, яка характеризуєть­ся тим, що учень виступає в ролі «об'єкта» навчання, повинен за­своїти і відтворити матеріал, пе­реданий йому вчителем або тек­стом підручника, тобто джере­лом знань. Застосовуються пере­важно методи навчання, при яких учні слухають і дивляться (лекція-монолог, читання, пояс­нення, демонстрація й відтворювальне опитування учнів). Учні, як правило, не спілкуються між собою, не виконують творчих завдань. Головна проблема цієї моделі полягає в тому, що на уроках учні пасивні, у переваж­ній більшості отримують готову інформацію, урок ведеться у формі монологу вчителя. Якщо такий підхід здійснюється по­стійно, то маємо негативні на­слідки: нездатність учнів до ана­лізу і самостійного осмислення знань та неспроможність при­ймати незалежні рішення. Діти не вчаться мислити самі, звика­ють до того, що все дається в готовому вигляді. З такою спо­живацькою психологією вони входять у самостійне життя. До­слідження психологів свідчать також про погіршення емоцій­ного стану учасників такого на­вчально-виховного процесу: у дітей виникають хвороби, вони зневірюються у власних силах.

Одним зі шляхів виходу з та­кого становища є застосування нових педагогічних технологій, де учні — не пасивні спостерігачі, а суб'єкти навчально-виховного процесу. Ці технології передбача­ють застосування активних та ін­терактивних методів навчання і виховання.

Детальніше розглянемо ін­терактивну модель навчання. Слово «інтерактив» прийшло до нас з англійської від слова «інтеракт», де «інтер» — означає взаємний, «акт» — діяти. Таким чином, інтерактивний — здатний до взаємодії, діалогу. Це спе­ціальна форма організації пізна­вальної діяльності, яка має кон­кретну передбачувану мету: ство­рити комфортні умови навчан­ня, за яких кожен учень відчу­ватиме свою успішність, інтелек­туальну спроможність. Інтерак­тивні методи навчання не нові

для української школи. Вони ви­користовувалися в перші десяти­ліття минулого сторіччя (лабо­раторно-бригадний і проектний методи, робота в парах змінно­го складу, виробничі й трудові екскурсії та практики). Викори­стання цих методів деякими вчи­телями давало непогані резуль­тати, але вони мало запроваджу­валися в освітніх закладах, зде­більшого без належного методи­чного забезпечення, теоретич­ного осмислення й експеримен­тальної перевірки. За сталінсь­ких часів такі методи взагалі було визнано непотрібними і піддано нищівній критиці. Уже на почат­ку 30-их років XX ст. українська школа перетворилася на автори­тарну, репродуктивно орієнтова­ну, з панівною стандартизацією й уніфікацією засобів, форм і методик навчання. Подальша розробка елементів інтеракти­вного навчання знайшла місце в працях Сухомлинського, у творчості вчителів-новаторів 70—80-их років XX ст.: Амонашвілі, Шаталова, Ільїна, Лисенкової, у теоріях проблемного, розвивального, особистісно орі­єнтованого навчання. В остан­ні роки в українській школі ста­ли широко використовувати ін­терактивні методи при викладан­ні різноманітних предметів. Од­нак це не означає, що потрібно використовувати лише інтерак­тивне навчання. Для навчання важливі рівні пізнання і різні види методик.

УРОК 2. Тема. Рівносильні рівняння

УРОК З. Тема. Лінійні рівняння із однією змінною

УРОК 4 .Тема. Розв'язування лінійних рівнянь та рівнянь, що зводяться до лінійних. Самостійна робота

УРОК 5. Тема. Рівняння як математична модель задачі

УРОК 6. Тема. Розв'язування текстових задач на рух за допомогою складання лінійних рівнянь із однією змінною

УРОК 7. Тема. Розв'язування задач геометричного змісту та задач на пропорційний поділ

УРОК 8. Тема. «Подорож математичним океаном». Розв'язування задач і вправ   

УРОК 9. Тема. Тематична контрольна робота