Рекомендуємо:


>


Вища освіта

Незалежні агенції мають стати інститутом саморегулювання, який надасть більше свободи професійним спільнотам

Незалежні установи оцінювання і забезпечення якості вищої освіти не є зовсім новим явищем для України, хоча здебільшого судження про них формуються на основі роботи зарубіжних акредитаційних агенцій, яких окремі українські університети спорадично запрошують для оцінювання своїх програм. Така практика направлена на отримання репутаційних вигод для програми чи закладу, зокрема, у міжнародному фаховому середовищі. Поки що вона охопила порівняно незначну кількість програм і не стала масовим явищем. Втім, вже з цього досвіду можна спостерігати, що незалежні агенції акредитують освітні програми та заклади шляхом незалежного фахового оцінювання (peerreview), формують стандарти якості вищої освіти і є по суті організаціями професійного саморегулювання.

Незважаючи на те, що Закон України «Про вищу освіту» 2014 року відкрив можливості для появи незалежних агенцій в Україні, такі організації поки що так і не були інституціалізовані. Оптимістичніші перспективи для появи незалежних агенцій з’явилися у зв’язку зі створенням Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти.

У нещодавно підготовленому ним проекті «Положення про акредитацію освітніх програм, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти» вже присутні норми, які конкретизують правові аспекти діяльності незалежних установ з оцінюванні і забезпечення якості. Щоправда для завершення законодавчого унормування цього питання Національному агентству слід буде також прийняти порядок акредитації незалежних агенцій і розпочати їх акредитацію. До тих пір незалежні агенції існуватимуть у вигляді незавершеної концепції.

Вартими уваги є ключові засади, на яких пропонується створювати такі організації, згідно з нинішнім законодавством. Так, стаття 23 Закону України «Про вищу освіту» визначає, що незалежні установи оцінювання та забезпечення якості вищої освіти:

  • є недержавними організаціями (можуть існувати у формі установи, агенції, бюро тощо);
  • мають бути акредитовані Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти;
  • здійснюють оцінювання освітньої програми, результатів навчання та/або закладів вищої освіти (їхніх освітніх підрозділів);
  • можуть оцінювати якість вищої освіти з метою вироблення рекомендацій і надання допомоги закладам вищої освіти в організації системи забезпечення якості вищої освіти;
  • можуть формувати пропозиції Національному агентству із забезпечення якості вищої освіти щодо акредитації відповідних програм на основі своєї оцінки;
  • можуть співпрацювати з Європейською асоціацією із забезпечення якості вищої освіти (ENQA) з метою запровадження європейських стандартів і рекомендацій щодо підвищення якості вищої освіти в Україні;
  • участь закладу вищої освіти в акредитації незалежною установою є добровільною.

При цьому порядок і процедури акредитації незалежних установ розробляються та приймаються Національним агентством і не потребують окремого схвалення від Міністерства освіти і науки України чи інших органів.

У проекті «Положення про акредитацію освітніх програм...», підготовленому Національним агентством, є дві суттєві норми, що стосуються незалежних агенцій. По-перше, Положення визначає, що сертифікат про акредитацію програми, виданий акредитованою незалежною установою, прирівнюється до сертифікату Національного агентства. І, по-друге, незалежні установи мають використовувати ті ж критерії оцінювання освітньої програми, що і Національне агентство. Відтак, якщо Положення буде прийнято саме в такому вигляді, для агенцій з’явиться трохи «зеленого світла», але лише за умови, що вони будуть своєрідними віддзеркаленнями Національного агентства.

Питанням для серйозної дискусії можуть виявитися критерії, яким мають відповідати незалежні установи для того, щоб отримати акредитацію. Це питання актуальне в контексті численних критичних застережень на кшталт: «як нам запобігти появі кишенькових агенцій?» або «як нам дізнатися, що незалежні агенції не стануть розсадниками корупції і фабриками акредитацій?». Вочевидь на ці запитання складно відповісти, коли надто розповсюдженим все ще залишається уявлення, що акредитація у вищій освіті має бути винятково державною. За таких умов презумпція недовіри до незалежних інституцій завжди буде доволі сильною.

Разом з тим, у світі напрацьовано багато хороших практик роботи незалежних агенцій, а також їх зовнішнього оцінювання і визнання, які можна було б використати для запровадження цього інституту в України. Доцільним у цьому відношенні є вивчення досвіду зарубіжних асоціацій, які акредитують або здійснюють визнання (recognition) незалежних агенцій. Саме вони апробували більш чи менш надійні критерії, за якими визначають професіоналізм і доброчесність таких агенцій. Модельними тут можна вважати Європейську асоціацію забезпечення якості вищої освіти (European Associationfor Quality Assurancein Higher Education, ENQA) та Раду з акредитації вищої освіти (Councilfor Higher Education Accreditation, CHEA). Відмінність між цими організаціями полягає у тому, що ENQA акредитує агенції країн Болонського процесу, серед яких є національні агенції і незалежні (засновані недержавними об’єднаннями). У той час як CHEA має національний характер і забезпечує визнання недержавних акредитаційних агенцій США. Спільним для цих асоціацій є те, що вони акредитують агенції за принципом членства, тобто формують своєрідний «клуб» визнаних агенцій. Обидві організації вимагають від незалежних агенцій відповідати певному переліку критеріїв для того, щоб бути акредитованими (визнаними) і прийнятими до членів «клубу».

Вимоги до агенцій, які хочуть бути акредитовані ENQA, полягають у необхідності дотримуватися Стандартів і рекомендацій щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти (ESG), зокрема, другої та третьої їх частин, які визначають стандарти та рекомендації відповідно щодо зовнішнього забезпечення якості та щодо агентств забезпечення якості. Варто відзначити декілька важливих аспектів, які випливають зі змісту цього документу і стосуються повноважень та незалежності агенцій з забезпечення якості:

  • кожна агенція повинна мати власну місію та цілі діяльності, які мають бути оприлюднені і офіційно задекларовані;
  • агенція має здійснювати свою діяльність, зокрема, проводити акредитацію, на засадах прозорості, відкритості, мати визначені політики і процедури, регулярно оприлюднювати звіти і висновки;
  • зовнішнє оцінювання якості вищої освіти має здійснюватися агенцією за власною методологією, розробленою відповідно до цілей, які вона перед собою ставить;
  • агенція повинна забезпечити залучення стейкхолдерів до свого управління і діяльності;
  • незалежність агенції реалізується через винесення нею рішень за результатами оцінювання (програми або закладу вищої освіти) незалежно і без втручання третіх сторін.

Якщо ENQA є доволі знайомою для наших фахівців організацією (присутньою навіть в українському законодавчому полі), то досвід CHEA поки що недостатньо вивчений. А проте, CHEA має довготривалу історію і є у певному сенсі взірцевою організацією з визнання незалежних акредитаційних агенцій. CHEA презентує себе як організацію саморегулювання вищої освіти і об’єднує близько трьох тисяч американських університетів і коледжів. Акредитаційних агенцій, визнаних CHEA, налічується 80. З них 60 спеціалізуються на акредитації програм вищої освіти, а 20 – на інституційній акредитації закладів вищої освіти.

У своєму документі «Визнання акредитаційних організацій: Політика і процедури» (2019 р.) CHEA визначає три ключові критерії визнання акредитаційних організацій. Так, акредитаційна агенція, яка хоче бути визнаною CHEA, має надати докази того, що вона:

  • підвищує академічну якість і стимулює досягнення студентів;
  • демонструє публічну підзвітність щодо своїх результатів і прозорість;
  • підтримує ефективну структуру акредитації та організацію.

При цьому важливо розуміти, який саме зміст вкладається у кожен з цих критеріїв. Стосовно першого з них вказано, що акредитаційні організації повинні чітко артикулювати свої очікування щодо академічної якості програми або закладу у своїх відповідних стандартах і політиках. Кожен заклад (освітня інституція) або програма повинні мати свою місію, оприлюднену для всіх зацікавлених осіб. Особлива увага приділяється питанню досягнень та успіху студентів: акредитаційна організація має встановити, якою мірою такі досягнення співзвучні місії закладу або програми і вимагати від закладу встановлення чітких показників якості та успіху студентів, а також механізмів, які дозволяють оцінити, наскільки ці показники досягаються.

Акредитаційна організація повинна стимулювати заклад бути більш рефлексивним щодо його успішності, не порушуючи при цьому його академічної автономії, поважаючи його місію та право встановлювати пріоритети, самостійно контролювати свою діяльність. Акредитаційна організація повинна заохочувати і допомагати закладу або програмі у тривалому самовдосконаленні та покращенні результатів, включаючи також гнучкість та доцільні інновації у просуванні академічної якості.

Філософія публічності та підзвітності, яку сповідує CHEA, зводиться до того, що кожна визнана нею акредитаційна організація має інформувати громадськість про підстави своїх рішень і дій, які стосуються акредитації, а також мати зрозумілі правила вчасного реагування на скарги, що можуть надходити від різних осіб на акредитовані нею інституції чи програми. Акредитаційна асоціація має забезпечити процедури вчасного прийняття рішень, які дозволять запобігти отриманню чи продовженню акредитації інституціями чи програмами, які відверто не відповідають стандартам і не демонструють відповідних досягнень. Для цього пропонується застосовувати відповідні показники, які дозволять вчасно виявити слабкі заклади чи програми, а також процедури втручання та варіанти рішень, які можуть бути прийняті в таких випадках.

Очікується, що інституції та програми, акредитовані визнаними CHEA організаціями, вчасно інформують громадськість про свої результати та студентські досягнення, системно приділяють увагу впровадженню потрібних інновацій та покращенню якості і надають докази цього. Акредитаційні організації, котрі здійснюють акредитацію зарубіжних програм чи інституцій, відповідно до вимог CHEA, повинні комунікувати та консультуватися з місцевими урядовими або легітимними неурядовими акредитаційними агенціями у питаннях акредитації та стандартів якості. Вони також мають бути спроможними враховувати культурні та мовні особливості під час своєї акредитаційної діяльності, застосовувати порівнювані стандарти щодо акредитації схожих закладів та програм як в США, так і за кордоном.

У питанні вимог до ефективності структури та організації CHEA очікує, що агенції представлять докази своєї інституційної спроможності здійснювати відповідну діяльність та здатності впровадити власні стандарти, політики та практики з забезпечення якості. Звичайно, акредитаційні організації повинні мати легальний статус, затверджені внутрішні політики, процедури і стандарти, засвідчити свою спроможність оцінити заклади чи програми на предмет відповідності цим стандартам та прийняти обґрунтовані рішення.

Акредитаційні організації мають довести, що вони діють незалежно від своїх засновників чи спонсорських організацій у всіх питаннях, що стосуються оцінювання якості та прийняття рішень; а також мають відповідні фінансові, матеріальні та кадрові ресурси для ефективної роботи. Крім того, у них має бути чітка політика владнання конфлікту інтересів та розгляду апеляцій (зокрема, має бути забезпечено розгляд апеляцій уповноваженими особами, незалежними від тих, що приймали рішення про акредитацію). Очікується також, що акредитаційні організації будуть залучати висококваліфікованих фахівців з середовища вищої освіти та практиків для оцінювання програм і прийняття рішень щодо акредитації.

Впроваджуючи стандарти оцінювання якості, акредитаційні організації все ж таки мають допускати належну варіативність у питаннях місії, цілей та діяльності закладів і програм. Крім того, агенції мають здійснювати регулярне критичне самооцінювання своїх стандартів, політики, результатів, а також впливу, який вони здійснюють на заклади і програми вищої освіти. Для цього їм слід збирати та узагальнювати інформацію про акредитовані ними програми чи інституції, динаміку їхнього розвитку, відстежувати, чи дійсно діяльність з оцінювання якості та акредитація стимулюють покращення їхньої якості та підвищення результатів.

Як бачимо, підхід CHEA до визнання акредитаційних агенцій є, з одного боку, вимогливим і чітким в аспекті критеріїв, а, з іншого, передбачає достатньо самостійності для кожної агенції у її діяльності, методах та стандартах оцінювання і забезпечення якості. Кожна агенція так чи інакше повинна мати своє обличчя, свою місію і бути націленою на виконання тих завдань, які вона перед собою ставить. І CHEA, і ENQA, визначаючи стандарти «клубу агенцій», тим не менше, поважають їхню автономію і формують середовище довіри.

Практика показує, що моделі незалежних агенцій можуть бути різними в залежності від обсягу здійснюваної ними акредитації. Агенції можуть здійснювати акредитацію програм (програмну акредитацію) або закладів (інституційну акредитацію), або ж і те, і інше. Крім того, вони можуть спрямовувати свою діяльність на оцінювання і забезпечення якості програм певної галузі або ж мати регіональний вимір і опікуватися закладами чи програмами певного регіону, враховуючи специфіку його економіки і, відповідно, потреби в освіті. Зрештою, агенції можуть направляти зусилля на окремі види закладів освіти – наприклад, педагогічні, інженерно-технічні, аграрні тощо. У такий спосіб вони також реалізують галузевий підхід. Зрештою, будь-яка модель незалежної агенцій має право на існування, якщо вона приносить користь у забезпеченні якості вищої освіти.

У контексті специфічно української ситуації, сприяння незалежним агенціям має сенс з огляду на низку функцій, які вони можуть виконувати.

Перш за все, необхідність в незалежних агенціях визначається об’єктивною потребою розвантажити Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти, якому щорічно доведеться забезпечувати оцінювання і акредитацію непомірно великої кількості програм. Децентралізація процесу оцінювання дозволить зробити цей процес більш відповідальним, сфокусованим і запобігти перетворенню його на «конвеєр».

Запуск незалежних агенцій має поглибити спеціалізацію в системі оцінювання та забезпечення якості вищої освіти. Кожна з агенцій поступово буде акумулювати і узагальнювати досвід стосовно якості програм певного виду, а також методів їх покращення, характерних для відповідної галузі.

Незалежні агенції можуть і вочевидь мають стати майданчиками, де буде відбуватися зміцнення контактів вищої освіти і зовнішніх стейкхолдерів за конкретними галузями. Агенція може працювати як організатор і підсилювач комунікації роботодавців і бізнесу з закладами освіти, що готують фахівців у цій галузі, а також забезпечувати зв’язок освітянської спільноти з ширшою фаховою спільнотою, у тому числі за кордоном.

Незалежна агенція може забезпечити гнучкість та мобільність у наданні послуг з оцінювання якості та акредитації, розвивати альтернативні моделі експертизи у сфері вищої освіти відповідно до запитів і потреб часу.

Інститут незалежних агенцій створить умови для професіоналізації експертизи у сфері вищої освіти та забезпечення якості. Поява професійного експерта (консультанта, акредитатора) означатиме остаточний відхід від статусності і політичного представництва у питаннях оцінювання якості і перехід до винятково професійного виміру цієї діяльності.

Незалежне агентство також стане майданчиком для збору, узагальнення та аналізу проблем та перспектив вищої освіти, професійно-академічного розвитку науково-педагогічних працівників. Інформаційно-консультаційна підтримка викладачів з боку агенції матиме позитивний вплив на освітянське середовище.

Зрештою, незалежні агенції мають стати таким інститутом саморегулювання, який надасть більше свободи і суб’єктності професійним спільнотам у сфері вищої освіти, і відповідно більше можливостей, ресурсів та відчуття активного громадянства. Інституціалізація незалежних агенцій буде наступним кроком, у напрямку посилення довіри до вищої освіти в Україні.

Очевидно, що всі ці функції незалежних установ з оцінювання і забезпечення якості вищої освіти зможуть реалізуватися лише при послідовних зусиллях, шляхом відпрацювання і коригування. При цьому доведеться подолати підсвідомий страх перед «хаосом» децентралізації і дерегуляції, руйнування традиції безумовного централізованого регулювання вищої освіти, яке, крім всіх інших, цілком засвідчених своїх пороків, є одним із чинників патерналізму і загальної відсталості. Незалежні агенції з оцінювання і забезпечення якості можуть стати додатковим інструментом посилення позицій української вищої освіти в Україні і в світі, стимулятором її розвитку. Все, що потрібно для цього, це мати бачення такої реформи і не боятися її здійснювати.

Олена Панич, державний експерт директорату вищої освіти і освіти дорослих Міністерства освіти і науки України, оригінал на сайті Освітня політика.



Новіші інформаційні сюжети:

Рекомендуємо:


>

Школа життя

Добавлено 04 лютого 2016
iak-vimknyti-avtoplot-piat-meditativn Ділова та професійна життя людей наскрізь просякнутому технологіями світі, що пожирає нашу увагу, породжує гарячкове багатозадачність, змушує весь час щось робити, не залишаючи простору, що дозволяє дихати, не кажучи вже про те, щоб просто бути. А ще...
2300

У світі цікавого

Добавлено 04 листопада 2013
gori-voronezko-oblast-iak-voni-cha Воронежська область не входить в число найбільш відвідуваних туристами регіонів. Екскурсії по обласному центру, обов'язкові поїздки в Рамонь, Дивногір'я, Толшевский монастир і біосферний заповідник - багатьом здається, що до цього невеличкого списку і додати практично нічого. Між тим, якщо ви...
9060