Середня освіта

З року в рік Фінляндія отримує лідируючі позиції в дослідженні PISA, яке тестує 15-річних школярів

Фінська система освіти визнана однією з найкращих в світі. З року в рік Фінляндія отримує лідируючі позиції в освітньому рейтингу PISA, який тестує 15-річних школярів із читання, математики і природничо-наукової грамотності. Зробивши акцент на розвитку knowledge-based economy, Фінляндія взяла на себе колосальний ризик, адже повірила в інтелектуальний потенціал населення і за двадцять років буквально трансформувала генетичний код нації, що ще не так давно у своїй більшості займалася лише сільським господарством і не мала навіть базової освіти. «Ціна держави» проаналізувала, як Фінляндії вдалось досягнути успіху в освітній сфері.

Фінська історія реформи освіти цікава тим, що ключові трансформації були імплементовані під час найгірших економічних криз: спершу – після Другої світової війни, потім – в умовах глибокої рецесії 1990-х років. Досвід успішної реструктуризації освіти Фінляндії доводить, що це можна було зробити в невеликій, відчуженій країні, далеко від основних економічних та ринкових центрів та, що найголовніше, не приносячи шкоди базовій економічній безпеці і добробуту країни, а, навпаки, паралельно супроводжуючись економічним і соціальним розвитком.

Обравши правильну стратегію взаємодії між зацікавленими сторонами, децентралізувавши відповідальність за управління реформами і активно залучаючи спільноту викладачів до планування реформ, Фінляндія наново збудувала систему освіти, що наразі є найуспішнішою в Європі. З часів проведення глобальної шкільної реформи на початку 1970-х років у Фінляндії змінилося 20 урядів та 27 міністрів освіти, та це ніяк не вплинуло на відданість так званій «Фінській мрії» – спільній національній меті мати сильну і доступну для кожної дитини державну школу.

Як виглядає Фінська мрія?

Всім відомий глобальний промисловий бренд Фінляндії Nokia став вирішальним рушієм у виведенні Фінляндії з найглибшої економічної рецесії 90-х років. Інший фінський бренд – peruskoulu, або 9-річна загальноосвітня школа – на початку 21-го століття ще не був відомий широкому світовому загалу, але став другим ключовим гравцем у кардинальних трансформаціях фінської економіки і суспільства.

Світова спільнота «відкрила» Фінляндію заново 4 грудня 2001 року, коли були опубліковані результати PISA – міжнародної програми Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) з оцінювання студентів, що кожні три роки тестує 15-річних школярів із читання, математики і природничо-наукової грамотності.

Фінляндія брала участь в оцінюванні вперше після реформи загальноосвітньої школи, що тривала з 1972 по 1994 рік. У всіх трьох наукових областях – читанні, математиці і природничо-науковій грамотності – фінські школярі вперше продемонстрували найвищі бали серед країн ОЕСР і донині зберігають лідерські позиції (Діаграми 1-3).

На відміну від учнів із Японії, Кореї та Гонконгу фіни стали найосвіченішою нацією без приватних уроків, позашкільних занять, численних іспитів чи великої кількості домашніх завдань, що особливо поширені серед учнів у Східній Азії. PISA опитування також виявило, що варіація між результатами учнів різних шкіл (як у міський, так і у сільській місцевостях) у Фінляндії була надзвичайно низькою – навіть ті фінські школи, де бали були найнижчими, продемонстрували показник вище за середній у міжнародному рейтингу.

Це свідчить про рівний доступ до фінських освітніх послуг – можливості кожної дитини отримати якісну середню освіту незалежно від сімейних обставин: місця проживання, рівня влади і доходів батьків чи типу школи, яку учні відвідують. Наприклад, у Японії, Німеччині, Італії і Кореї статус школи є вирішальним фактором, що пояснює розбіжність між успішністю школярів. У Фінляндії усі діти ходять до однакових загальноосвітніх шкіл і в більшості випадків до найближчих до дому – навіть на рівні середньої школи.

Фінляндія – країна, де відсутня шкільна інспекція чи будь-які інші зовнішні перевірки. Фінські викладачі не керуються єдиною централізованою шкільною програмою і вправі самостійно вирішувати, яким буде зміст, формат і структура навчання на всіх рівнях загальної освіти.

Окрім випускного матрикуляційного іспиту, протягом навчання у школі учні не проходять ніяких вирішальних тестів і не пишуть контрольних робіт із жодного предмету – висока кваліфікація фінських вчителів дозволяє їм оцінювати здібності і впливати на успішність дітей без залучення тестових інструментів.

Майже всі найбільші світові видання із року в рік намагаються розібратися у феномені фінської загальнооосвітньої школи. Серед них the New York Times, Washington Post, CNN, Times of London, Le Monde, El País, National Public Radio, NBC, Deutsche Welle, The Guardian та BBC. Тисячі офіційних делегацій зі всього світу досі відвідують фінські органи влади, школи та освітні департаменти муніципалитетів, щоб дізнатися, що стоїть за успіхом їхніх школярів.

Передумови і наслідки освітніх реформ у Фінляндії

Війна входить до числа найбільш серйозних криз для будь-якої демократичної нації. За винятком короткого періоду припинення вогню, Фінляндія воювала з грудня 1939 року до весни 1945 року. Ціна війни для молодої незалежної демократії з населенням менше 4 мільйонів була величезною: 90 тисяч загиблих, 60 тисяч інвалідів. 25 тисяч сімей втратили годувальників, а 50 тисяч дітей залишились сиротами.

Мирний договір із Радянським Союзом було підписано 19 вересня 1944 року, але військові кампанії із виведення німецьких військ із Фінляндії тривали до квітня 1945 року. Прийняті фінами умови припинення війни були суворими. Фінляндія була зобов`язана передати 12% своєї території Радянському Союзу і переселити 450 тисяч осіб (11% всього населення країни). Виплата репарацій склала майже 7% ВВП, а півострів біля Гельсінкі став військовою базою радянської армії.

Аграрна структура економіки, що підтримувалася маленькими фермами переселенців і ветеранів, успішно задовольняла потреби з відновлення країни протягом перших післявоєнних років – коли Фінляндії бракувало фінансових та інтелектуальних ресурсів для швидкої модернізації економіки. Післявоєнний спалах народжуваності призвів до кризи аграрної промисловості: у пошуках працевлаштування 600 тисяч фінів залишили сільську місцевість і переїхали до великих міст, із них 220 тисяч мігрували до більш розвинутої Швеції.

Інтенсивна імміграція до Швеції та підвищена мобільність фінів дозволили порівняти державні послуги обох країн. Це призвело до активізації сімей робочих класів, які наполягали на вільному доступу своїх дітей до якісної державної освіти.

Незважаючи на інертне домінування торгівлі з Радянським Союзом, політики та законодавці Фінляндії розуміли, що економічне зростання потребує доступу до вигідних ринків Заходу. Вступивши у 1961 році до Європейської асоціації вільної торгівлі і створивши нових конкурентів для власного бізнесу, стало зрозуміло: щоб бути конкурентоспроможними і стати частиною спільноти західних демократій із засадами добре функціонуючої ринкової економіки, треба активізувати інвестиції в освіту і наукові дослідження.

Фінляндії було вкрай необхідне більш освічене населення. Таким було бачення всієї нації. Найважливішим періодом трансформації фінської освіти стали 1970-ті роки – саме в цей період були проведені дві ключові реформи. Наймасштабнішою і найбільш революційною на той час була Реформа загальноосвітньої школи (Comprehensive School Reform, 1972–1994 рр.), завдяки якій була скасована двовекторна шкільна система восьмирічної школи.

Вперше учні цивільних шкіл і гімназій перетнулися, і були поєднані у дев'ятирічну загальноосвітню школу змішаних здібностей (Діаграма 4). Одночасно з Реформою загальнооосвітньої школи була трансформована освіта вчителів. Реформа педагогічної освіти (Teacher Education Reform, 1973-1979 рр.) зняла відповідальність за підготовку вчителів із навчально-методичних коледжів та містечкових «педагогічних семінарів» і перенесла її до університетських факультетів освіти, наново створених у рамках реформи.

Впровадження реформ потребувало значних бюджетних витрат, які держава, визнаючи важливість їхньої успішної імплементації, була готова взяти на себе. 81-90% заробітної плати вчителів, що становили 70-80% від загальних операційних витрат, протягом періоду трансформації щорічно виділялися з державного бюджету. Частка витрат на освіту зросла з 9,1% у 1960 році до 16,9% у 1975 році. Абсолютний приріст витрат був значно більшим, оскільки в той же час держава також помітно збільшила фінансування культурних, медичних та соціальних послуг.

Період планування та впровадження реформи загальноосвітньої школи тривав два десятиліття – з 1972 по 1994 рік. Напередодні реформи, у 1970 році, в середньому лише 20 відсотків населення Фінляндії мали повну середню освіту. До 1989 року цей показник подвоївся. Сьогодні близько три з чотирьох учнів успішно закінчують середню школу. Частка підлітків, що мали повну середню освіту у Фінляндії, у 2012 році становила 93%. Цей показник був значно вищий за середній рівень у країнах ОЕСР (84%), а також порівняно з 88% та 79% у Канаді та США відповідно.

Роль вчителів у впровадженні реформи загальноосвітньої школи

Народження peruskoulu (нової фінської загальноосвітньої школи) стало структурним фундаментом нинішньої освітньої слави Фінляндії. Головним чинником успішного впровадження реформ стали викладачі та їхні профспілки, до яких звернулися політики за професіональною підтримкою.

Вже у середині 50-х років перша Фінська асоціація вчителів початкових шкіл (Finnish Primary School Teachers’ Association, FPSTA), членами якої були майже 90% фінських педагогів, опублікувала власну програму розвитку освіти, що супроводжувалась детальною, добре аргументованою пропозицією щодо єдиної, комплексної шкільної системи. Програма стала стимулом до національної дискусії і була чіткою ознакою того, що школи та вчителі готові до кардинальних змін.

Перші експерименти з реформою освіти почалися у 1965 році і були впроваджені у 25 із 311 фінських муніципалітетів. Незважаючи на все ще превалююче в ті часи централізоване політичне та адміністративне управління, вчителям надавався значний простір для планування реформ і розробки шкільних програм.

Головним чинником успіху стала ефективна робота комітетів, що налагоджували комунікацію між профспілками вчителів та держслужбовцями. Напрацювання Комітету із питань загальноосвітньої шкільної програми (Comprehensive School Curriculum Committee), що за п’ятирічний період свого функціонування об’єднував сотні вчителів із різних предметів і опрацьовував десятки варіантів концепцій та варіантів навчальних програм, стали фундаментом нової національної навчальної програми.

Важливим етапом шкільної реформи стала децентралізація освітньої сфери, що почалася у 1968 році із прийняттям Закону про шкільну систему (School System Act). До цього часу головним централізованим органом, що планував, інспектував та наглядав за імплементацією реформ, була Національна рада загальної освіти (National Board of General Education, NBGE). Після 1968 року обов’язки Ради були передані до 11 провінційних освітніх департаментів (Provincial Education Departments), що об’єднали представників освіти всіх фінських муніципалитетів.

Саме вони протягом двох наступних десятиліть були ключовою ланкою між політиками, вчителями, адміністраторами і посадовими особами, відповідальними за проведення реформ “на місцях”. Реформа загальноосвітньої школи надала вчителям муніципалітетів право самостійно вирішувати структуру шкільних програм, методів навчання та навчальних матеріалів.

Існуюча сьогодні Національна рада з питань освіти окреслює лише загальну концепцію основної шкільної навчальної програми, в рамках якої муніципалітети (вчителі, директори шкіл, місцеві органи освіти) складають власні навчальні програми, що часто значно відрізняються у межах країни. Таблиця 1 демонструє процес децентралізації протягом періоду освітньої реформи і розподіл відповідальності за прийняття рішень між різними установами управління освітою.

Фінляндія – нація глибоко вкорінених традицій "договірного" суспільства, тому всі важливі рішення щодо освітньої (і взагалі соціальної) політики ухвалюються між урядом, профспілками і місцевими органами влади.

Останні на тристоронніх переговорах представлені трьома центральними муніципальними організаціями: перша представляє міста, друга – сільські муніципалітети, третя – шведськомовні муніципалітети. Нерідкими є ситуації, коли навіть Парламент залишиється поза процесом прийняття певних законодавчих рішень, якщо вони попередньо вже були погоджені на тристоронніх переговорах. Протягом періоду реформи загальноосвітньої школи кожен план та рішення узгоджувалися між Міністерством освіти (іноді і Міністерством фінансів), профспілкою вчителів та трьома муніципальними організаціями.

Активну участь у розвитку загальноосвітніх шкіл також брали представники корпорацій, що лобіювали інтереси роботодавців та працівників. Прикладом наймасштабнішої кооперації між усіма зацікавленими сторонами стала реформа старшої школи (повної середньої освіти) у 1975 році. У плануванні реформи було залучено 15 комітетів, кожен з яких мав десятки секцій.

Вся команда реформаторів налічувала понад 1800 членів. Допомогу комітетам надавали 42 штатних експерта, майже 500 експертів за суміцництвом і більше 2500 консультантів. Обсяг документів і рішень, підготовлених комітетами за п’ять років роботи, був вражаючим: 3100 сторінок доповідей та 81000 сторінок текстів навчальних програм.

Ефективність та обґрунтованість результатів масштабної роботи комітетів регулярно оцінювалась громадскістю – усі їхні рішення визнавалися публічними на законодавчому рівні.

Реформа освітянської сфери у Фінляндії стала успішною саме формату тристоронньої взаємодії: коли всі зацікавлені сторони, від вчителів початкових сільських шкіл до держслужбовців, долучаються до процесу, беруть на себе відповідальність за планування та імплементацію реформ і вчаться будувати консенсус між конкуруючими поглядами.

Реформа загальнооосвітньої школи значно підвищила статус вчителів. Маючи вплив на розвиток освіти на національному рівні, викладачі стали надійними союзниками держави і членами культурної та економічної еліти.

Найбільша профспілка фінських педагогів – Профспілка освіти Фінляндії (Trade Union of Education in Finland) – була заснована у 1973 році, і наразі об’єднує викладачів всіх освітніх рівнів та інститутів: від вихователів дитячих садків до вчителів професійно-технічних навчальних закладів, директорів шкіл та викладачів університетів. На сьогоднішній день понад 95% фінських педагогів є членами Профспілки освіти Фінляндії.

Педагогічна освіта у Фінляндії

Багато чинників сприяли сьогоднішній популярності освітньої системи Фінляндії, такі як 9-річна загальноосвітня школа (peruskoulu), сучасні навчальні програми, що самостійно розробляються вчителями і враховують здібності кожного учня, систематична допомога учням із різними когнітивними та фізичними потребами, місцева автономія та лідерство. Однак дослідження та досвід показують, що одним із найважливіших факторів, що став необхідною умовою для вищезгаданих досягнень, – це щоденна праця і відданість професії з боку відмінних викладачів.

Професійний статус вчителів в фінському суспільстві є культурним феноменом. Вчителі в загальноосвітніх школах Фінляндії мають вищий соціальний статус і більший рівень громадської довіри, ніж у більшості розвинутих ліберальних країн (Діаграма 5).

Результатом впевненості у високому рівні професіоналізму викладачів і поваги до їхньої праці стала довіра освітній системи загалом, яку фіни вважають найкращою у світі (Діаграма 6). Фінські ЗМІ регулярно оголошують результати опитувань щодо улюблених професій серед випускників шкіл. Викладання є професією мрії для більшості підлітків, випереджаючи професію лікаря, архітектора і юриста.

До 1970-го року підготовка вчителів початкових класів відбувалася за межами академічних установ – на дво- або трирічних викладацьких курсах, у коледжах або протягом короткострокових, більш практично спрямованих семінарів. Доступ до університетів був лише у викладачів середньої школи – вони були розкидані по окремих предметних відділах, що пропонували різні факультети.

До кінця 1970-х років усі програми з підготовки викладачів стали частиною академічної вищої освіти, що можна було отримати лише в акредитованому університеті. Ступінь магістра на законодавчому рівні стала базовою кваліфікацією для викладання у фінських школах.

Кандидати на здобуття педагогічної освіти відбираються у два етапи: по-перше, студенти здають письмовий іспит на початку травня, що є однаковим для всіх університетів. Цей іспит базується на сукупності профільних наукових статей, список яких оголошується наприкінці березня кожного року.

Серед тем статей: розвиток та оцінка робочої пам’яті в дитинстві, рівність та справедливість у навчанні, зміни в галузі освітньої політики в Європі та інші. Абітурієнтів, що успішно пройшли перший етап, запрошують на другий, формат і зміст якого відрізняються у кожному із університетів. Мета другого етапу – на рівні індивідуальної співбесіди оцінити особистість кандидата і його загальну придатність до професії викладача.

Фінальне рішення про зарахування робиться на основі результатів першого етапу, оцінок із атестату і матрикуляційних іспитів, а також враховуючи досягнення у мистецтві, спорті та будь-якій іншій діяльності, яку відбіркова комісія вважає важливою для майбутнього викладача.

Лише 10-15% аплікантів зараховуються на кожну з п’яти програм педагогічної освіти, що пропонуються восьмома фінськими університетами. У 2014 році загальна кількість заявок на педагогічні програми сягнула 8400, кандидати змагалися лише за 800 доступних місць (Діаграма 7).

Тільки найталановитіші і найрозумніші проходять багатоетапний конкурентний відбір. Для вступу на педагогічні факультети недостатньо просто успішно закінчити загальноосвітню школу та відмінно скласти матрикуляційні іспити.

Оцінюються також так звані “soft skills” аплікантів: міжособистісні навички, комунікативні здібності, готовність до командної роботи, рівень емоційного інтелекту, критичного мислення, мотивації та відданості майбутній професії вчителя. Зазвичай для успішних кандидатів важливим є попередній досвід у навчанні чи роботі з дітьми.

У процесі залучення найталановитіших молодих випускників шкіл до педагогічних програм важливу роль відіграє також і сам формат навчання, що у фінських університетах, по-перше, є дуже вимогливим і складним, по-друге, пропонує широкий вибір професійних можливостей окрім викладання у школах: від академічної кар’єри в університеті до працевлаштування у державних структурах і у приватному секторі.

Фінський досвід свідчить про те, що послаблені навчальні вимоги до педагогічних програм університетів можуть негативно вплинути на інтелектуальний портрет абітурієнта, адже найбільш талановиті потенційні вчителі шукатимуть навчання на інших програмах, що відповідатимуть їхнім здібностям і можливостям реалізувати кар’єрний потенціал.

Викладання – це складна професія, яка потребує вищої академічної освіти, зумовленої вимогливим і комплексним навчанням, креативним, творчим підходом, виключними особистісними навичками і сумлінної відданості майбутній професії. Вирішальний фактор успіху освітньої системи Фінляндії полягає у сотнях найрозумніших, найталановитіших і найвмотивованіших молодих людей, які з року в рік мріють стати вчителями і тяжіють до викладання, оскільки вважають це незалежною, шанованою та корисною професією, в рамках якої вони матимуть необмежену свободу здійснити свої прагнення і розкрити власний викладацький потенціал.

Зробивши одного разу акцент на вимогливій і якісній освіті вчителів, держава, з одного боку, звільнила себе від нескінченних шкільних перевірок, інспекцій і стандартизованих тестів, а з іншого, заручилася довірою та відданістю викладачів, які натхненно ставляться до своєї професії і докладають максимум зусиль для виховання найрозумніших дітей в світі.

Тому не дивно, що за результатами TALIS 2013 (Teaching and Learning International Survey) – опитування Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) – фінські викладачі є більш задоволеними вибором своєї професії, ніж їхні колеги з решти Нордичних країн (та країн OЕСР) і змінюють кваліфікацію набагато рідше за професіоналів у інших галузях (Діаграма 8).

Фінляндія прогресувала від бідної, аграрної і лише скромно освіченої нації до сучасної, knowledge-based economy, з конкурентоспроможним ринком, світовим інноваційним середовищем, високоефективною системою освіти і сильною соціальною єдністю.

Приклад Фінляндії доводить, що глобальні і непопулярні зміни зазвичай проходять за межами «зони комфорту», що гострі проблеми тільки допомагають акумулювати сили і розпалити дух виживання.

Протягом шкільної реформи Фінляндія не ігнорувала багаторічний досвід викладачів і активно долучала їх до співпраці, враховуючи їхні потреби і розвиваючи їхній педагогічний потенціал. Саме таким чином зароджувалася спільна довіра, взаємоповага і колективна відповідальність за будь-який результат – як позитивний, так і негативний.

За матеріалами «Ціна держави».


Новіші інформаційні сюжети:

Школа життя

Добавлено 05 листопада 2014
chim-chydovii-monserrat Барселона - чудове місто. А можна сказати, місто чудес. І те, і інше - правда. Одне з чудес знаходиться в п'ятдесяти кілометрах на північ від Барселони і називається Монсеррат. По-каталанськи Montserrat - «розпиляна гора». Назва точно...
7060

У світі цікавого

Добавлено 11 жовтня 2013
chomy-cholovki-robliat-bezglyzd-plasti Не тільки жінки бувають схиблені на зовнішній красі. Є категорія чоловіків, які мають в голові ідеї, як покращити своє тіло за допомогою пластичної хірургії. Іноді ці прожекти дуже несподівані. Тому до предків!Останнім...
10040