Рекомендуємо:




Школа життя

Ні, не скажу, що тут погано. Просто... Незатишно якось. Все одна і одна... Хоча це не зовсім так.

От, праворуч від мене дідусь Диван. Так він постійно Спить!

- Хр-рр... Х-р-рр...

Правда, нічого дивного у цьому, якщо вже чесно, взагалі-то, немає. Темно адже весь час! Скільки тут стою, а Сонечка ні разу не бачила. Все ніч, ніч. І лампа на вулиці постійно горить. Ось тільки Годинник, спасибі їм, підказують, коли ранок, а коли, якщо перше коло подружки Стрілки пробігли, - вечір вже...

Дідусь тут - самий, самий. І за віком. І по положенню солідному. Тому якщо він спить, все - замовкають. Щоб не потривожити ненароком старого. Тільки Годинник, що висять на стіні, прямо над ним, не можуть утриматися, щоб не підкреслити свою значимість і важливість. Щогодини:

- Б-бо-про-оммм...

Добре, якщо один раз. Але буває й більше. Два. Три рази. А іноді так разговорятся, що цей «б-бо-о-ом» дванадцять разів поспіль доповідають.

Ось саме - доповідають. Їм хоч кажи, хоч ні. Вони все своє і своє вже давно вивченої напам'ять папірці. Інших, і мене теж, навіть і не слухають. Слівце яке між цими «бомами» не вставити. А і вставиш, що толку? На всі твої запитання у Годинника тільки одна відповідь:

- Б-бо-о-ом...

Воображалы і задаваки нещасні!

І якого настрою розмовляти з ними про щось немає. Ти їм «стрижем», хоч двадцять п'ять разів поспіль скажи, у відповідь все одно «б-бо-о-ом» почуєш. Як тільки з ними Маятник дружить?

Ось цей - та ще балаболка. І бурмоче, і бурмоче щось...

- Тік-так. Ти-іч-та-ак...

Невгамовний! Прямо як тітонька Сорока. Та теж... Найбільша була у нашому лісі любителька потеревенити! Прилетить, всі новини, що з узлісся або з ламбушки принесе, вивалить тобі на крону і - далі. Іншим розповідати.

А замість неї - дядечко Вітер в гості завітає. Ласкаво так погладить, запитає:

- Як ви тут, дівчата?

- Добре, дядечку... Ось, дощові крапельки в гості заскочили, так і залишилися на деякий час в гілочках. Нам добре, а малюк Павучок бурчить, що знову в його господарстві безлад навели. А який безлад? Сам подивись - Сонечко виглянуло і таким візерунком його павутинку розфарбувало! Кожній крапельці - маленьку веселку подарувало.

А немає нікого, так завжди можна було з подружками про своєму, ялиновому, пошептатися. Ах, скільки у мене подружок було! І сестричок. Але...

Не даремно, видно, матінка постійно дядечка Вітру докоряла. Мовляв, навіщо він нас з сестричками на цю просіку, під лінію електричних передач, заніс?! А він виправдовувався. Мовляв, що шумиш, стара, подивися як дівчатам просторо. Не те що всі ви там, в тісноті, та в образі. Постійно когось вивалювати разом з корінням доводиться. А на просіці - краса! Всім і місця, і Сонечка вистачає...

Але не дарма матінка... Прийшли люди, під самий корінець забрали усіх і повезли.

Довго везли. Спочатку машиною. Потім - поїздом. Темно було, тісно. І страшно...

Але не одна я. Скільки рідних сестричок, подружок разом зі мною, поруч, було... І поки везли, і потім, коли висадили і поставили всіх разом в тому місці, біля входу в яке великими літерами хтось написав - «Ялинковий Базар». А коли не одна - не так вже й страшно. Разом адже все. Поряд.

Ну, чому... Чому мене один Чоловік на Базарі взяв і сюди приніс? У цей будинок, що він квартирою назвав і який їм якийсь Хрущов будувати допомагав. Майстер, напевно, по будівництву. Ось тільки він тут не живе. Крім Чоловіки і Жінки більше нікого.

А місце є. Он, за дідусем Диваном, біля віконця. Або ось, якщо з передпокою, відразу біля входу в кімнату.

Звичайно, тоді б сестричка прохід гілками загородила. Але нічого. Пройти можна! А я б не одна тут була.

Правда, дідусь сказав, що ще й маленький хлопчик тут живе. Але я його не бачила. Немає його. Ще до мого приїзду, вночі, у нього вухо заболіло. Він не спав і плакав. І Жінка з Чоловіком не спали. Але не плакали. Потім приїхали люди в білих халатах, подивилися хлопчикові в вушко якоюсь блискучою трубочкою і відвезли на машині з червоними хрестами. Теж білою.

Це вже сестри Штори сказали. Вони у віконце бачили. Машина якраз під лампою стояла.

Ні, не скажу, що тут погано. Коли мене сюди принесли, я та-а-ак пити хотіла. Скільки їхали! І хоч би крапельку яку хто б де дав. А Чоловік здогадався. Поставив мене у відро і, щоб я не падала, піску насипав. Утрамбовал його. Потім налив водички.

Так добре-го... Майже, як вдома, в рідному лісі. І тепло. Прямо - весна! Ось тільки Сонечка немає. Але я все одно нові, зелені пальчики з гілочок висунула. Може, тут весна така. Без Сонечка.

Хтось гріє! Значить, весна. Ось я і висунула. І всі та-а-ак зраділи...

Давай мені різні подарунки дарувати! Ось кульки скляні повісили. Майже як дощові крапельки, коли Сонечко в них виглядає. Тільки - більше. І кожен кульку - одного кольору. Але майже всі - різні. І є червоні, і сині, і жовті...

Ще годинник повісили. Теж скляні. Але вони не йдуть. Як встали, щось близько дванадцяти, так і стоять. Зате - красиві!

А на верхівці у мене зміцнили червону п'ятикутну зірку. І тоненькі стрічки сріблясті на гілочки кинули. Їх чомусь «дощиком» всі називають. Хоча який же це Дощик? Я ж його знаю. Не Дощик це зовсім. У того - крапельки. А тут - стрічки. Ні, не дощик!

Тільки я мовчу. Зрозуміють ще щось, і знімуть. А я така в них... Краси-ивая...

Так! І лампочки. Тут все на цих лампочках просто з розуму посходили. І на вулиці - вони і в будинку. І ось... Мені теж дали! Їх ще якось цікаво називають. Але я забула...

Стільки навколо нового! Цікавого... І всі чекають, не дочекаються якогось Нового року.

А ще - коли хлопчик повернеться з лікарні. І дідусь Диван говорить, що ось це все... Все, що на мені і піді мною... Так! Знову ледь не забула... Під моїми гілками, прямо у відра, що якоюсь білою ганчірочкою обгорнуте. Мовляв, сніг це... Гли-упые... Який сніг, якщо весна! Так ось. Під гілками - коробочка, на якій вертоліт намальований, і пакет.

А в пакеті... Різний дрібний народець в красивих паперових одежинах. Ні, так-то я не бачила. Закритий пакет і стрічкою такий синенької перев'язаний. Так народець в ньому марного, невгамовний. Всі шебуршит, розбирається проміж собою. Хто з них смачніше, та краще. Особливо ось ці, що по-російськи не дуже зрозуміло розмовляють. Все більше:

- Калев, калев...

І ще - ми, мовляв, желе-е-ейные... В шоколадній глазурі! Фу-ти, ну-ти! У мене теж - смола під корою. І що з того?

А ще там, в пакеті, такі маленькі м'ячики. Помаранчеві. Маленькі, маленькі, а тако-о-ой від них запах... Навіть мій, приємний хвойний, перебиває! Дідусь Диван каже, що вони звідкись здалеку. Само собою. У нас в лісі з таким противним запахом зроду не було!

Дідусь говорить, що все те... Ну, що на мені і під гіллям. Все, мовляв, хлопчику. А то він все один та один у лікарні. Да-аа... Погано одному. Сама знаю.

Знати-то знаю, а сама? Все про себе, та про себе. Звичайно, погано без сестриц і подружок. Але і йому. Хлопчикові. Добре, чи що? Я ось - і красива, і пальчики у мене нові, і... Ні, непогано мені тут! А йому там, у лікарні? Одному. Без сестриц. Без подружок. Не березовий сік солоденький...

Ось прийде він з лікарні...

- Ого!

Це ж я тут! Така-а... Кра-си-іва-а-а. Не буде він більше один! І я не буду... Буду з ним.

Ой... Це що? Ключ у замку провертається?.. Так дідусь ж казав! Що - сьогодні...

А-аа... А ти хто? Такий маленький...

В смішний темної круглій шапці, зверху перетягнутою гумкою, у валянках і маленькому пальтечку, до рукавів якого на такі ж гумки, що і на шапці, пришиті рукавиці.

І оченята... Темненька. Широко-широко розкриті.

А в них... У них, як у тій тихій, прозорою ламбушке - я... Я отражаюсь. Така красива, ошатна. З новими зеленими пальчиками.

Ну... Здрастуй, малюк!


Новіші інформаційні сюжети:



Рекомендуємо:



Школа життя

Добавлено 24 вересня 2015
byla-y-lenna-dochka-chastina-2 Дивовижні історії часом підкидає нам життя. Ось і цю я мимоволі згадав, подорожуючи по ленінських місцях Ульяновська. Правду говорила про себе ця жінка чи ні, я не знаю. Але є над чим замислитися любителям розгадувати таємниці історії нашої країни... ...
3530

У світі цікавого

Добавлено 02 квітня 2014
lsvtanok-mercvr-2004-bg-vd-zomb- В епоху сценарної ліні (ходять чутки про кризу, але це навряд чи) ми звикли до того, що кожен третій новий фільм - це або повторна екранізація, або сіквел, або ремейк. А ще ми звикли, що переробки в більшості випадків виходять гірше, ніж оригінал. Забавно іль...
4690