Рекомендуємо:


>


Школа життя

Народний звичай брати в суддю Матінку-Землю був досить поширений у колишні часи у різних народів. Межові спори часто вирішувалися обходом ділянки з землею на голові. Такий суд вважався остаточним, так як селяни вірили, що Земля чиста і не допустить обману. Про це дана новела.

...Після Петрова дня Михайло зібрався на дальній покіс. Мужики, помолившись, розминали кісточки поруч з будинком, на ближніх луках, Михайло ж розсудив, що ближній, малий наділ, він завжди встигне закопнить.

До світанку запріг конячку у віз, склав нехитрий польовий скарб, дочекався, коли його баба — приземкувата Марфуша, притискаючи до грудей вузлик, всілася на підстилали дерюжку. Рушили.

День займався ладний, небо, ніби хата напередодні свята, прибрано, чисто, ні хмаринки. Віз злегка поскрипувала, жайворонки вторили. Благодать!

До покосу добралися, коли вже сонце стояло в зеніті. Поки конячку распрягали, стан споруджували, Михайло всі на Марту поругивался: не побажала в ніч їхати, зараз би вже першу копенку накосив.

По-хазяйськи обійшов наділ — трава густа, сильна. Дійшов до кордону з сусідньою делянкой кривого Василя... Здалося? Камені, що на межі стояли в минулому році рівненько в ряд, ніби зрушені? Придивився — не здалося, зрушені! На десять сажнів менше ділянка став. Ніяк соседушко лихоманит?

Марту покликав, але та підміни не помітила. Косить Михайло, а сам все про каменях думає, на сусідський лужок поглядає. І здається йому, що у Василя трава гущі і соковитіше.

Не витримав, підійшов, похитав валун — хитке. Відірвав від землі, пересунув. Дружина побачила, кинулася:

— Це що ж ти, окаянний, твориш? Або свого мало? Ганьбою всю сім'ю покриваєш.

— Відійди, — опік мужик поглядом, — не лізь, не бабине.

А на світанку наступного дня з'явився і Василь зі своєю Оленою. Распрягся і відразу до каменів. Стиснув кулаки, пішов на сусіда. Михайло лише посміхається.

— Думав, не зауважу? Аль не соромно? Скільки років мирно жили.

— А ти не совісті, — голос Василя зривався на крик, — не совісті. Сам камені зрушив, а мене ганьбиш.

— Так я на місце поставив. І говорити нема про що, — Михайло взявся за відкладену, було, косу.

— Як про що? Грабуєш серед білого дня, — сусід кинувся в бійку. Баби завищали, кинулися розбороняти. Затріщала холстина, полетіли клаптики волосся. Олена облила забіяк студеною водою. Принишкли.

— Нехай нас Мати-Земля розсудить, — не вгамовується Василь.

— Не гріши, милою. Сам же знаєш, винен.

Але мужика не зупинити, рубонув земельки з дерном, на голову поклав, та й пішов. За правилами, весь свій ділянка повинна обійти. Почав з дальньої межі, йшов, голову високо тримав. Баби застигли, рота бояться відкрити. Михайло лише дрібно хрестився.

А Василь до каменів підбирався, зайшов на сусідський наділ, зробив пару кроків і впав. Очі закотилися, з рота піна. Тут вже не до паювання, швидше кобилу запрягати, та до знахарки везти.

Гнав мужик конячку, а сам усе на лежачого сусіда поглядав, молитви читав. Живим до старої Ликери, що славилася своїми ліками, привіз.

Весь покіс пролежав Василь у нестямі. Піднявся лише до вересня. Тінню блукав по селу, соромно. Все згадував, як по весні камені ті тягав, так рівняв, щоб не примітно. Мужики йому ділянку скосили, так сіно перевезли. Найбільше старався Михайло.



Новіші інформаційні сюжети:



Рекомендуємо:


>

Школа життя

Добавлено 26 березня 2015
de-dozvoleno-jnkam-hoditi-z-ogolenimi-g Мода - явище мінливе і примхлива. У кожній країні свої звичаї, свої допустимі межі та заборони. Але іноді трапляється так, що відбувається повернення до давно вже колишньому в суспільстві. Таке спостерігається зараз з бажанням енної кількості жінок...
5930

У світі цікавого

Добавлено 01 жовтня 2012
2012-10-01-19-16-46 У світі так багато незвіданих куточків. Вони зберігають таємниці, які намагаються розгадати учені і дослідники зі всього світу, упродовж багатьох років. Вони оповиті історіями і легендами. Одна з найвідоміших таких історій - це У світі так багато незвіданих куточків. Вони зберігають...
40860