Реклама

 


Школа життя

Над цим питанням останнім часом я все частіше замислююся. Особливо після того, як помітив, що в ефірі Інтернету дивним чином почастішали статті і висловлювання, що ганьблять нашу історію.

Питання не випадкове, адже дорожче життя і матері може бути тільки Батьківщина. Батьки, які дали тобі життя, край, де провів своє дитинство і юність, люди, які виховали і обучившие тебе, друзі, любов, сім'я, діти. І ще щось. Незриме. Але головне. І це головне, як повітря – його не бачиш, він без смаку, без запаху, але без нього неможливе життя.

Справа не в історії, як ми її розуміємо. З приходом «гласності» ми звідкись раптом дізнаємося, користувалася носовими хустками Надія Крупська, чому у Леніна не було дітей, скільки коханців було у Катерини Великої, з якими парфумами спілкувався Сталін, який фірми був черевик, каблуком якого Хрущов азбукою «Морзе» намагався порозумітися з тими, хто «не розуміє російської мови».

Тобто історія зараз ділиться на дві основні категорії: «цікаві факти» і «як все погано». І немає того, чим ми могли б пишатися, і немає того, що нам дає любов до Батьківщини. Хіба що Велика Вітчизняна війна. Але історію так швидко переписують, що і ми скоро повіримо, що прапор над рейхстагом повісили не радянські солдати, а американські військовослужбовці Чіп і Дейл.

Я народився в країні Рад. Була така влада – РАДЯНСЬКА. Не «комуністична», а «Радянська»! З висоти 21 століття оглядаючись на минулі роки. Що на що ми поміняли?

Можливо, що мій погляд через рожевий фільтр дитинства і юності. Можливо. І хліб був смачніший і морозиво по двадцять копійок, не по сто двадцять рублів. Але одне я пам'ятаю точно – у мене впевненість в завтрашньому дні! І цінності-то були зовсім інші! Раніше думав, може, я один такий особливий, що в дитинстві мріяв не про власне збагачення, а про подвиги, які ощасливлять всіх людей?

Але натрапив на цікаву думку в книзі «Врятувати країну» (автор Квінт Ліциній) :

«В стічну канаву, як відхід виробництва, зіллють найвище досягнення країни – насилу виплекане покоління, готове до безкорисливого служіння суспільству. Ну так, воно ще не все таке, але концентрація мислячих саме так дітей, підлітків, молодих людей підійшла до критичної позначки, за якою починається кристалізація нової якості.

Вона, ця поросль, зараз вирощується в теплих, сонячних умовах гуманізму, дружби та інтернаціоналізму. У неї вистачає ідеалізму, але вже ні лютості дідів і батьків, бо зникла та атмосфера, настояна на густому запаху крові. Років через двадцять, на рубежі тисячоліть, вони, пройшовши через сито випробувань, увійшли б в силу, і людство побачило розквіт нового типу суспільства, відкрилася б принципова інша перспектива соціального розвитку.

Іржа скосила і це покоління, і цю перспективу. Бездарна спроба реформ дозволила спливти на поверхню того лайну, що накопичилося на дні суспільства, у мороці цеховиків, фарцовщиків, штовхачів, зеків і корумпованої торгівлі. І не тільки спливти, але й перехопити управління країною в своїх егоїстичних інтересах.

Ось це зрощуване зараз покоління і треба зберігати. Не допустити до керма цвілі, стурбованою тільки власним благополуччям. Інакше вже в наступному поколінні хлопчики будуть мріяти стати бандитами, а дівчатка – валютними повіями. Зрозуміло, яка потім з них буде влада готова віддатися за гроші найсильнішому і замочити слабшого».

Зрадів, значить, я не був «уникомом», а всього лише нормальним радянським школярем, носив червоний галстук. І кожен раз, коли доторкався до мундштука горна, з завмиранням серця вірив: відбувається священнодійство – ми об'єднуємося в єдине ціле, в єдиний організм, в єдиний мозок, в єдину волю.

Колись нас спокушали: «зате у вас буде сто сортів ковбаси і нормальні дороги». Сортів ковбаси, може, навіть і більше ста, та тільки де серед них знайти справжню, яка з м'ясом? А дороги... дороги як були «руськими», такими і залишилися.

Часто порівнюють економічні показники «тоді» і «зараз». Це не критерій. Розвиток будь-якого суспільства закономірно. Нинішнє покоління завжди живе багатше попереднього (в загальному). Це тільки в дев'яності роки дізналися, що, виявляється, ми в 1913 році і за царської Росії жили краще за всіх, але потім прийшли більшовики-шкідники на чолі з німецьким штірліцем з позивним «Ленін». І 70 років животіли в могутність наддержави. Дурили всьому світу голову і першим ШСЗ, і першим космонавтом, і фотосесією зворотного боку Місяця. Це ми наважилися протягом півстоліття не клянчити гроші, а самі допомагати країнам, що розвиваються, «пробачаючи» один борг за іншим. Це нам заманулося мати самі «круті» мізки в світі, бо як академічну освіту цінувалося вище економічного.

Це було все НЕ ПРАВИЛЬНО!!! Треба просити гроші в кредит – народ розрахується, куди він дінеться?! Треба закинути власні розробки ЕОМ (коли-то найкращі в світі) і перейти на зарубіжні комп'ютери. Треба дитині у дитсадку на утримання виділити по 80 крб. на день, а то не дай бог розтовстіє... Треба вилікуватися від гігантоманії – закинути заводські майданчики, фабрики. Треба, щоб поля заросли берізками та сосонками, щоб кошари перетворилися на порожні бетонні скелети. Студент повинен САМ знайти собі роботу після вузу – нема чого балувати! І платить за навчання нехай, а то розслабилися...

І нехай кожен збирає гроші, пам'ятаючи, що може прийти біда, може знадобитися операція, а кожен повинен платити. За право жити теж.

Бо людина людині зараз... менеджер. А Батьківщина – офіс.

Powered by Web Agency

Новіші інформаційні сюжети:





Реклама

 

Школа життя

Добавлено 11 грудня 2014
iak-narodivsia-pershii-syperht-mashini- Що б там не говорив вельмишановний Олександр Градський, першою справжньою «зіркою» радянського рок-н-ролу назавжди залишиться МАШИНА ЧАСУ. Нехай навіть саме приклад групи Градського СКОМОРОХИ переконав юного Андрія Макаревича замінити англомовний...
4010

У світі цікавого

Добавлено 16 травня 2014
y-nas-vje-ziavilisia-hrysh-a-y-vas-d Я й не згадав би про нього, та ось повертався додому 10 травня з Казані, де ми зустрічали День Перемоги, настав вечір і в лобове скло почали стукати великі жуки. Дорога була неблизькою і цих самих жуків ми насбивали не мало, а при кожному ударі я згадував якусь історію зі свого дитинства, пов'язану з...
8630