Рекомендуємо:


>


Цікаве

А в торець якщо? Шкапяра, нам тільки здалося, чи хтось тут і справді щось просепелявил? Що-що?.. Не чую! Значить, здалося?

Так от, молодий... Скажи спасибі, що ми з Шкапярой взагалі по життю хлопці добрі, та й Господар ще з дому не пішов. Ні до чого нам зайвий шум або там якась метушня, регламентом засідання нашого осередку не передбачена. Тому, про дядьком, які засранця пробачити повинні, ми почули...

Ні, не чую щось... Голосніше! Що ти там мямлишь собі під ніс? Пиріжок з рисом ніяк не прожувати? Так ми щас... Допоможемо. Моментом. У нас тут, розумієш, взаємовиручка. В тому числі і з пиріжками. «З'їв сам, допоможи товаришу». Залізне правило. Порушувати - не рекомендую. Небезпечно буває. Особливо для здоров'я.

Давай, братела, залишай ці свої звички індивідуалістичні. По-о-он, он там. За порогом. А тут, у нас з Шкапярой, швидко жують, ковтають не жуючи, а говорять голосно, виразно і один... Ти зрозумів? Один раз!

Отже... Спроба намбе ту. Голосно і виразно. Ну, ось... Інша справа! Молодець! Візьми з полиці ще один пиріжок.

Як, Шкапяра, у тебе там є що на полиці? Ну, от, крім книжок - навіть крихти який завалящейся... Ладно. Пиріжок поки скасовується. Тим більше, ти що, його один, у відриві від колективу клітинки, хрумкать б став? І совісті меблевої вистачило б на це? Ну, ось, як тільки що...

Ні, не злопам'ятні ми. Просто - злі, а пам'ять у нас - хороша. Звичайно, хто старе пом'яне - тому око геть. Але! Хто забуде - тому обидва. Так що ми не забули... Не забули, Шкапяра?

Бачиш, не забули, як ти тут щось про «старорежимних» сопів. Коли разом з вантажниками до нас ввалився. Так от, поки нешанований... А за що тебе? Правильно, поважати - не за що. Поки - не-за-що. Нуль ти поки без палички. Усвідомив? Ну, та добре. Чудово просто.

Так от, вантажники приходять і йдуть, а ми з Шкапярой - залишаємося. Тебе ще в лісовому проекті якому навіть не було І бути не могло, морда твоя пластикова з оббивкою синтетичної. Про тебе ще й дизайнери думати не починали, коли я ось, у верхньому ящику цієї, лівою тумби своєї, «Золоту Яву» господаря в колекційної пачці з-під «Мальборо» від батьків ховав. Да-а-а... Були часи.

Пов щас Господар «Мальборо» кожен день, міняє як рукавички. Сьогодні одна пачка. Завтра, дивишся, вже - інша. А тоді... У кентов якихось порожню пачку на дві повних, нерозпечатаних «Яви» виміняв. Для колекції нібито. Ну, така версія для батьків була. А насправді, «Золоту Яву» туди, нібито порожню колекційну пачку з-під «Мальборо». І перед школою цигарку-другу - в портфель.

Та ти ще спробуй дістань в ті часи «Яву». Вона, як той острів, в безмежній недосяжності. На вокзалі якщо тільки, у вагоні-ресторані.

Ось, з того самого часу у мене в лівій тумбі верхній ящик - з працею. Тільки Господарю - без скрипу якого. А то побачить хто, що в пачці тієї... Це вже потім... Як з армії прийшов, став палити не криючись. А як же! Вже великий. Дорослий. Дорослий... Як же! Як растяпой був... Ось, бачиш? Справа. На стільниці. Це ми з Господарем в шостому класі контурну карту з Історії Стародавнього світу розмальовували. Шумерське царство. Як щас пам'ятаю...

Я-то нормально. А він... Ну, ось такий він у нас. Тюхтій. Вирощуючи-аапушка... Взяв і пляшечку з тушшю перекинув. Весь. До останньої крапельки. І милом потім, і пральним порошком... Ох, і влетіло йому!

А що я міг? Був би ламінат темний - інша справа... А на моїй світлій шкірі бачиш як? Років вже скільки часу минуло, а все одно видно.

Круги від склянки з гарячим чаєм - зовсім інша справа. Так, тільки якщо гарненько придивитися. Ось. Ось... І... Ось ще... Все по праву руку. Над другою тумбою.

А ти що, тихушник інтелігентний, помалкиваешь? Не дивись, що він весь такий з себе, зі своїми окулярами-скельцями зсувними. Ще та отОрва! Пооторвистей мене буде.

А, Шкапяра? Не забув ще, як за пятитомником Короленка журнал з голими тітоньками ховав?.. І я не забув... Точно. З нами - не засумуєш! А ти що, думав, раз старі, так і перці відразу? Ми з Шкапярой - ого-го! Галявину яким новомодним звільняти не збираємося. І Господар нас начебто витрата не списує. А що нас списувати? Ми - життя його. А він - ще довго збирається.

У мене, знаєш... І в правій і в лівій тумбі чернеток... Повним-повно. І все додається і додається. Іноді не знаєш, як і розіпхати їх зручніше по всіх шести ящиків...

Ось і ти. Потрапив до нас - думай. Станеш продовженням життя Господаря... Тоді ти - компанія стоїть. І до нас - надовго.

А немає... Он, як той, що до тебе тут був. Італійської ріднею хизувався... Докичился... Зараз, напевно, вже в гостях у тітоньки Смітника.

Гаразд, не бійся! Ми не видаємо. А ти... Ніби нічого. Реальний Пацан. Так що... Шкапяру - вже знаєш. Ну, а я, сподіваюся, бачиш своїми оченятами - Стіл. ДвухтумбОвич...

У самого-то погонялово яке? Як?.. Що значить - немає?.. Ні - так буде! Тоді. Тоді Ти... О! Одноногий. Немає. Сільвер! Адже він теж... На одній нозі був.

Як, Шкапяра? Годиться?.. Приймаємо Сільвера в свою компанію?!




Рекомендуємо:


>

Школа життя

Добавлено 08 січня 2015
iak-psn-pro-mamy--gotel-rozbitih-ser Все почалося в червні 1954 року, коли в студію «Sun» американського міста Мемфіс заглянув 19-річний водій вантажівки з рідкісним (тоді) имечком Елвіс. Мета візиту була прозаїчна - хлопець просто хотів записати кілька балад в подарунок для своєї гаряче...
7250

У світі цікавого

Добавлено 18 березня 2014
pro-sho-movchav-pytn-chastina-3 З попередньої статті стає остаточно зрозуміло, що Росія готувалася до українського кризі кілька років. І напрошувався висновок, а не вона сама все підстроїла? Коли озираєшся на минулі три місяці протистояння, то не залишає відчуття, що перед тобою розіграли...
4750