Рекомендуємо:




Цікаве

Не пам'ятаю, скільки цих гуманітарних місій було в моєму житті. В дитинстві ще почалося, з землетрусу в Спітаку. Ходили по хатах, збирали речі, іграшки, все поспіль збирали, що дають. Доки стоїть світ білий, вічно на ньому щось трапляється. Та ось тільки дають люди не так охоче. Та все одні і ті ж особи. А інших як-ніби й зовсім немає.

Відмовляють у допомозі майже всі, до кого звертаюся, більшість без пояснення причин. «Ти знаєш, я не буду в цьому брати участь»,- відповідає мені людина, яка отримує 150 тис. на руки щомісячно, намагаючись уникати погляду в очі, коли я ділюся з ним про ту чи іншої акції.

Хоча я просто ділюся, не прошу вже ні про що, знаю - марно. Але маленький вогник надії таїться в душі: а раптом небо впаде на землю і він запропонує сам. Ось так візьме й переведе 500 рублів? Як годиться, через банк, з квитанцією, якщо боїться в руки дати, та під звіт? Ну ж!

Не-а, не взяв і не запропонував. Поїхав в шинок, де прогуляє в чотири рази більше. Хай на чотири, зате на себе.

Хто у нас там віднімав у багатих і роздавав все бідним? Робін Гуд, здається? В такі хвилини він стає моїм кумиром.

Знаю-знаю, благодійні фонди дискредитували себе. Їм ніхто не вірить. Особливо після різних одкровень по ТБ. Кожна собака у дворі тепер в курсі, що 15% отриманих грошей за законом фонд може залишити собі на життя.

Може, але далеко не завжди залишає, повірте. Хоча особисто я вважаю, що благодійність в принципі не може бути роботою, і не повинно бути такої професії, досить високооплачуваною, як «фандрайзер». «Шукач бабла» по-російськи.

І Аліси з Базиліо не дрімають, підриваючи віру в добро. Обдирають всіх підряд і чхати їм, кого нагріли: бабусю-інваліда, діда-ветерана або хворої дитини. У них проста філософія: лох - значить, треба його провчити, прокатати по повній програмі, залишити без штанів. Доброта людська, за їх поданням - це порок. Така вже у них спотворене уявлення.

Зустрічаються і батьки, що збирають гроші на лікування малюка, а потім купують собі нові меблі, одяг, навіть машину. І плювати вони хотіли на свого малюка. Позиція їх така: все одно грошей не вистачить його вилікувати, так вже поживемо як люди. Зустрічала і таких, що приходять, просять допомогти, документи покладені збирають місяцями. І самих бачиш, і дитини бачиш, знаєш точно, що не брешуть. А потім забирають гроші і привіт. Де вони? Що з дитиною? Одному Богу відомо. «Шукають пожежники, шукає міліція...»

Знаю, все це не сприяє зростанню довіри людей до благодійності, але...

Але все ж я вважаю, що танці на чужій біді - це справа десята, справа чиюсь персональну сковорідки в пеклі. Абсолютна більшість, як серед активістів благодійних організацій, так і серед волали про допомогу, чесні перед людьми і Богом.

Перед нами ж стоїть інша задача: незважаючи на всі звірства, що нам показують, незважаючи на землю, яка горіла під ногами, залишитися людьми.

Девіз Бумбараша «нічого не знаю, моя хата з краю» змінився з роками. Тепер всі про все знають, стежать, обговорюють. Але будинки будують, як і раніше, з краю. За принципом: лихо далеко, а тут у мене спокій, печеньки і теплу ковдрочку.

Але є серед нас і інші люди. Так, вони завжди були і є. Люди з іншим уявленням про ризик і призначення людини, про страх і відповідальності. Про таких кажуть, що без них бійки точно не буде. Але насправді, з їх приходом всі бійки і закінчуються. Вони - як протилежна терези: з одного боку - біда, з іншого - вони.

Одні доставляють гуманітарну допомогу в гарячі точки, під дулами автоматів. Інші оббивають пороги в кабінетах важливих дядьків, принижуючись, випрошуючи хоч що-небудь для кого-небудь. Хтось миє підлоги в лікарні, хтось пише книгу з рельєфним шрифтом для сліпих.

Для таких людей на першому місці розуміння того, що хтось потребує допомоги. І на другому теж. А на третьому вже думки про те, що він є і де він буде спати.

Вони, сторонячись політики, залишають в історії свій слід. Таких людей впишуть в історію, а іншими заповнять простору між рядків. І першим буде що сказати на Страшному суді. А от нам з вами?..


Новіші інформаційні сюжети:



Рекомендуємо:



Школа життя

Добавлено 03 січня 2015
navsho-potrbno-ypravliati-chasom--iak Час - одне із самих основних і важливих понять в людському житті. Власне, ми й життя як таку сприймаємо як протягом часу. Для нас існує минуле, сьогодення і майбутнє. Кожна подія має свою точку в часі і тривалість у часі. Саме тому дуже важливою...
4530

У світі цікавого

Добавлено 19 вересня 2013
vajkii-harakter-ce-ne-pro-vas Існують такі люди, яких дуже важко любити. Важче з ними жити. Всю душу виймуть за щастя бути поруч з ними. Притому вийняти-то виймуть, а вкласти назад - навіть не удосужатся. Хто-то в таких випадках говорить про «важкий...
6430