Цікаве

Приходимо якось в Гамбург. Поки швартування, огляд, розвантаження, тут і голови підняти колись. Все - палубні, і трюмні, в милі по саму маківку. А вантаж на причальну стінку вивантажили, вже куди як легше! І віддихатися, і озирнутися можна. Озираємося...

Борт до борту поруч з нами судно Чорноморського пароплавства варто. Видно, тільки що підійшов. Ще й швартові кінці не закріпив, а вже якась безглузда метушня у південців на палубі. Вся команда, включаючи і вахтових... Вахтових! Вся команда бігає, розмахує руками і крейдою якісь квадратики прямо по палубі малює. Потім - стоп, машина, зупиняться і голосніше штормовий сирени починають кричати один на одного.

Покричать, покричать, охрипнут малість, швиденько тільки що розмальоване мокрою шваброю змиють і знову - бігають, руками розмахують, креслять крейдою. Всю палубу, як той лист тетрадочный, разграфят на нерівні квадратики і знову - зупиняться, і давай в голос перебирати всіх святих і апостолів.

У нас вже натовп солідна біля фальшборту зібралася... Стоїмо, куримо, на цирк цей безкоштовний посматриваем, та ріпу мовчки чешемо - чого це у жителів півдня? І тут Михайлович, боцманюга наш, не витримав, запитує одеситів:

- Хлопці, а що це ви так захоплено зайняті? Може, яка допомога потрібна?!

А ті - так, зовсім неввічливо і безпардонно, заявляють йому: «Ні, не потрібна. Самі розберемося! А ми зайняті тим, що ділимо вільні місця верхньої палуби під особисті автомобілі, які кожен з нас... Кожен! Купить тут, у Гамбурзі, де шикарна на весь Бундес автомобільне звалище, і в рідну Жмеринку в принайтованом стані пощастить. А якщо ви, лохи північні, того президентського Указу про щорічний безмитне ввезення одного автомобіля не знаєте, або виконувати його, в злобі своїй великоимперской, не мають наміру, то стійте там, на своїй балії задрипаного, рівненько і дихайте спокійно через ганчірку!»

Ось така шантрапа. Розмова ввічливий у порту недружньої нам держави підтримати і то не можуть. Та й звинувачення якісь... Ну, абсолютно безпідставні. Як не знаємо? Знаємо! Просто хтось вже ввіз цей самий автомобіль, а другий там або третій йому навіщо? Щоб на одному на роботу їздити, інший під корисні та пізнавальні екскурсії по магазинах пристосувати, ну, а третій - для дачі заточити? А воно треба, якщо з усім цим і одна машина чудово впорається?

А жителі півдня... Ні, не такі, як ми. Зовсім інші! У них і питання немає: «Везти - не везти?» «Везти. І ніяких цвяхів! От гасло мій і... І решті всієї команди!» Не собі, так сватові. Не свату, так швагра. Не швагра, так продам!

І ось цей комерційний дух... Ну до чого заразний! Тільки що стояв Михайлович - людина людиною, і в думках нічого поганого не було. А як зрозумів, навіщо це сусіди палубу розмальовують, оченята у самого заблищали, голос затремтів:

- Чоловік-жікм... А де тут сама шикарна?
- Михалич... Та не трусись ти, як той тополя на Плющихе. Дозрів до стану щасливого автовласника? Треба - знайдемо!

І години через три... Ми вже всією дружною компанією перемістилися від фальшборту до самої шикарною. Мова ж, він не тільки до Києва, але і в Гамбурзі - до будь звалища...

А вже на неї-то... Михайлович мухою визначився:

- Ось ця, синенький! «Копійка». Їх ще під італійським контролем збирали. Надійність перевірена!

І тут найцікавіше почалося. Пішов у Михалича торг з німцем, що до тієї звалищі за головного приставлений... Вже вони і по руках били разів десять. Стільки ж - не менше! - плювали собі під ноги і розходилися. І шапки на асфальт кидали, і ногами їх нещадно топтали. І в груди себе били, і за мир, дружбу і фройндшафт згадували.

Але німець як ще на п'ятому разі впав до двох сотень дойчмарок, так і зупинився. Намертво. Та ніяк... Ніяк справа у них не зладиться. А лісовоз-то наш... Вже паливом бункероваться закінчує і ось-ось лоцмана на борт викликати буде. Тут - або-або... Або кидаємо все і йдемо, або б'ємо по руках і могорич викочуємо зацікавленим глядачам.

Німець цей нюанс нашої морського життя, видно, своїм верхнім гендлярським нюхом почув і каже:

- Ні, брат, двісті. Менше не можу. Інфляція! Зате плюсом таку штуку дам...

І викочує з ангарчика... Дійсно цікава штуковина. Щось типу гідравлічного підйомника. Станина, на якій - вертикальна стійка. А вже в ній закріплені дві паралельні напрямні, які можна регулювати по висоті підйому. Засовуєш напрямні під днище, піднімаєш на яку тобі треба висоту, а потім р-р-разз! Одна сторона днища - на яку відстань її підняли, на тому і залишилася. А інша - піднялася вгору на 60-70 градусів. І все днище перед тобою. Хочеш - глушник міняй, хочеш - антикорозійну обробку роби. Штука, і правда, непогана!

Народ відразу:

- Міхалич, яма-то у тебе в гаражі? Ні? Чого тоді думаєш? Башляй, хапаємо машину, цю штуку і - на причал!

Боцман рукою махнув.

Загалом, на причал встигли, машину завантажили, принайтовали, Гамбургу відсалютували прапором і пішли на вихід. А як відхідна суєта спала і стала життя в звичну колію входити, Михалич, дивимося, засумував у нас. Воно і зрозуміло. До самого Архангельська, чи що, чекати, щоб підйомник випробувати?

Ну, як мужика не уважити? Тим більше, на морі - штиль повний, на палубі - місця достатньо. Палубним і свистіти не треба! Швиденько машинку отнайтовали, викотили, напрямні під днище, підняли... Р-раз! І «копієчка» вже під кутом до палубі висить, похитується.

Погойдується, погойдується... І раптом. Р-ра-аз! Весь кузов - у-уухх... І падає. Якщо б не леєри, лежати б йому, рідному, на самому дні сіро-свинцевого Північного моря. А так - зачепився, висить на леерах.

Висить, похитується. Туди - сюди. Від палуби до моря. І назад. Акуратненько так погойдується. Навіть скла не вилетіли.

На палубі в «Ревізорі». Всі стоять, мовчать, дохнути бояться. Як би від якого подиху не гепнувся кузов вниз, за борт.

Правда, мовчазна пауза тривала недовго! Загукали, заметушилися, забігали безглуздо... Хто леєри тримає, хто кузов туди тягне. Врятували, спільними зусиллями, Михалычево добро!

Знову принайтовали машину до палубі. А разом з нею - відвалився кузов. І до самої Двіни більше їх і не чіпали. Мало чи, може, там ще що-небудь так проржавіло, що плюнь, воно і відвалиться.

* * *
Ну, а потім... Вивантажили машину в Архангельську. Михалич з мужиками домовився, вони йому все окремо в гараж і перевезли. Окремо - кузов. Окремо - все те, що під ним в зборі повинно бути. Двигун там, днище, колеса, крісла...

Так і стояли вони у нього в гаражі. Кузовні роботи - не з дешевих. Може, і досі стоять, якщо не згнили.


Новіші інформаційні сюжети:



Школа життя

Добавлено 05 січня 2015
iak-shydnyti-niak Брак сили волі часто йде поруч з надмірною впертістю. Парадокс? Може бути, але швидше за все серед ваших знайомих, друзів та родичів обов'язково знайдуться ті, хто постійно починає одне і те ж справа, зазнає в ньому невдачу, але через деякий час знову...
11240

У світі цікавого

Добавлено 29 жовтня 2013
zvdki-beryt-vitoki-psn-morskih-mandr Багато хто з моїх знайомих вважають мене шанувальником фольклорної музики, але це не зовсім так. Я ніколи не був фанатом, ні знавцем того, що можна назвати автентичним фольклором - з багатьох причин. По-перше, народна пісня створювалася в певну епоху, по-друге - в певному середовищі, і, по-третє, з...
11370